Знаєш про факти корупції - телефонуй (0432) 69-49-81

За шаблоном папєрєдніков


Оце з інтересом подивилась інтерв'ю новообраного голови обласної ради Анатолія Олійника, яке він дав ТНВ з нагоди дня місцевого самоврядування. Пан Олійник ділився роздумами, як консолідуватиме політичні партії, представлені у обласній раді та громаду заради кращого життя. Тримався упевнено й згідністю, як належить людині на своєму місці з незаплямованою репутацією.

Отож я слухала його роздуми, а перед внутрішнім зором виникав інший пан Олійник річної давності. Тоді він ще у статусі голови ОДА давав коментар тій же програмі після штурму місцевими майданівцями «Жовтого дому», всередину якого розпорядився їх не пускати, аби не заважали позбутись такого ненависного йому вкупі з компанією «учорашніх» Сергія Свитка, котрого «нав'язали» на цю посаду майданівці, а він одразу взявся «копати не там де треба» і виносити на суд громадськості оборудки нової влади. Так ось, у тому давньому інтерв'ю пан Олійник виглядав таким зніченим й жалюгідним, що мимоволі викликав співчуття. Водночас він не втратив свого войовничого запалу, намагаючись представити спровоковані ним події сепаратистським заколотом та рукою Москви. Ставало зрозуміло: це – його лебедина пісня. Адже після такої ганьби з влади виганяють назавжди. І хоча місцевий істеблішмент ще спробував розіграти сепаратистку карту та розпочав переслідування активістів штурму «Жовтого дому», продемонструвавши усьому світові глупство по-вінницьки, воно стало настільки очевидним, що у Президента не залишалось іншого виходу як відправити Олійника у відставку. Але в своєму Указі Президент уник будь-яких пояснень причини звільнення, мабуть вже тоді знав, що повертатиме Олійника на керівну посаду в області.

Ще тоді незалежні політологи вустами того ж Віктора Небоженка застерігали Порошенка, що вінницькі події – це попереджувальний дзвіночок. Якщо Президент не очистить владні кабінети на місцевому рівні від зрадників та прислужників Януковича – це стане його стратегічною помилкою. Тоді, рік тому животіли сподівання, що таким очищенням стануть дострокові вибори до місцевих рад. І ось вони відбулись. Відбулися за найгіршим сценарієм, який можна було уявити.

Весь бруд адмінресурсу вкупі з корупцією, махінаціями і продажністю місцевих ЗМІ помножений на зневіру й розчарування людей зробили свою справу. Ті, кого ще вчора називали представниками злочинної влади, здобули реванш. Реванш якого ніхто на Вінниччині не сподівався, бо ж хіба повернулися б «учорашні» до органів місцевого самоврядування, якби їм не підсобили «свої хлопці» з блоку Петра Порошенка? За цей рік, що минув, їхня ідейна спорідненість стала абсолютно очевидною. А тому й повернення до штурвалу «збитого льотчика « Олійника є цілком логічним.

– Ну, Олійник, це компромісна постать. Могло бути й гірше, – утішає знайомий, добре наближений до влади, а отже втаємничений у багато «закавулків» її закулісся.

У чому тут компроміс, мені як і дуже багатьом членам обласної територіальної громади, яку пан Олійник розраховує консолідувати навколо себе, абсолютно не зрозуміло. Як і думка, що могло бути гірше. Як на мене, то гірше , це якби обласну раду очолила Тетяна Антонець. Утім, судячи з того, як далеко зайшла дружба порошенківців з оппоблоком, такий варіант у недалекій перспективі уявляється не таким вже й фантастичним. Не дарма депутати з оппоблоку так радісно вітали обрання пана Олійника головою обласної ради. Вони з ним рідні за духом.

Кілька років тому, коли я була у відрядженні в Томашпільському районі в одній з місцевих шкіл мені подарували фотоальбом «Томашпільщина». Повернувшись додому, я поставила подарунок на книжкову полицю й забула про нього. А торік взялась наводити лад перед новорічними святами й витирати пил у книжковій шафі. Мені на очі потрапив альбом. Дістала його й взялась гортати. Насамперед погляд натрапив на передмову тодішнього голови РДА пана Олійника, за сприяння якого це видання побачило світ. Перегорнула сторінки далі, побіжно перечитуючи текс й була шокована. Адже у цьому недешевому виданні серед розповідей про трудові звитяги йшлося як трудящі району героїчно боролися проти петлюрівсько-денікінських банд. А спланований Сталіним голодомор кваліфіковано як класову боротьбу на селі.

Вдумайтесь, це написано на сімнадцятому році незалежності України! У Києві на той час відкрили музей голодомору , в містечках і селах люди встановлювали пам'ятники жертвам геноциду, а пан Олійник як представник нової демократичної, постмайданної влади благословив у світ книжку з такими замшіло-реакційними поглядами на українську історію.

Звичайно, нині лексика пана Олійника кардинально змінилась. А ось чи змінився його менталітет?

Головна біда наших можновладців як на центральному, так і на місцевих рівнях та , що вони досі не усвідомили суті Революції гідності. Судячи з їх поведінки, вони вважають, що революція відбулась заради того, аби підсадити їх у владні крісла, аби вони могли нажитись «по-новому». А тому й діють нахабно й безсоромно, як це ми бачили під час обрання Олійника головою обласної ради, та його заступників від партійних команд – радикальної партії, «Самопомочі», «Батьківщини», які підсобили порошенківцям підсадити його у це крісло.

«Не так «тії воріженьки, як добрії люди»... Ну, дуже хотілось Людмилі Щербаківській знову увійти в одну й ту саму річку, попри те, що першого разу плідна співпраця з паном Олійником під час його перебування в губернаторському кріслі виявилась нетривалою, Пан Олійник свою заступницю дуже швидко скоротив, аж ось нині пані Щербаківська виторгувала собі портфель першої заступниці в обласній раді. Зрозуміло, під гарантії звільнення Юрія Хорта та припинення політичних репресій проти інших активістів подій 6 грудня минулого року. Від такої «самопожертви» тимошенківців хочеться просто заридати. Але якщо називати речі своїми іменами, то така самопожертва – звичайне лукавство. Бо хіба це можливо – крутити інтим з владою (яку їхня лідерка Юлія Тимошеко про людське око не стомлюється лаяти) й цноту не втратити? Очевидно, що депутати від радикальної партії, «Самопомочі» та «Батьківщини» сподіваються на куцу пам'ять своїх виборців, на те що вони вже забули як проявив себе пан Олійник на посаді голови ОДА, кого і як підтримував, а з ким ворогував і кого переслідував.
Усі ці закулісні домовленості, свідками яких ми стали, є яскравим прикладом того, що Джо Байден назвав політичною корупцією. А корупція вона і є корупцією, хоч би як її прикривай – чи то робленою жертовністю чи політичною доцільністю задля підтримки того, хто вже раз гучно зганьбився. Одне слово, все робиться за шаблоном папєрєдніков.

Коли слідкуєш за подіями в сесійній залі обласної ради, за тим як наші депутати ділять портфелі й множать кількість заступників голови, аби таким чином консолідувати всі політсили представлені в залі, а покращення життя обласної громади розпочинають з підняття зарплат її керманичам, мимоволі переживаєш когнітивний дисонанс. Бо й справді, невже більшість у залі – це представники нової влади, ті, які боролись проти старої «злочинної влади», аби нині доскочивши мандатів, діяти тими самими методами – інтригувати, підкуповувати, зраджувати, обманювати й маніпулювати, абсолютно не дослухаючись до настроїв громади?

Зрештою політика, яку уважають мистецтвом компромісу, – штука доволі цинічна, аби вимагати від тих, хто у неї втягнутий, моральної цноти. Але ж будь-який компроміс має свою межу, за яку не дозволяє вийти почуття відповідальності перед виборцями чи хоча б елементарний інстинкт самозбереження. Чому ж його нема у наших політиків? Напевно, тому що вони досі залишались безкарними.

Мій добрий знайомий, до речі, історик за освітою, на якого я вже посилалась на початку своїх роздумів, переконаний, що навчити наших можновладцівців відповідальності може лише одне ... гільйотина. Більше того, саме вона є неодмінним і найголовнішим атрибутом революції. І допоки гільйотина не з'явиться на центральному майдані, який згодом революціонери наречуть Майданом Свободи, доти революція не завершиться. А тому два наших попередніх Майдани, яких ми нарекли революціями були лише повстаннями, точніше вибухами народного гніву. Нині, схоже ми напередодні кульмінації справжньої революції. Суспільство до цього вже готове. Гільйотина – також. Ба, навіть більше – вона вже поволі почала рух на майдан, який згодом наречуть Майданом Свободи, погрозливо торохкотячи усіма своїми причандалами. Тільки ось наша влада цього не чує і не помічає. А коли схаменеться, може бути пізно.

Фото з архіву vlasno.info


Розкажи друзям:

Додати коментар

Для того щоб залишити коментар використовуючи акаунт вашої соціальної мережі, клікніть по потрібній вам соціальній мережі.

             

Захисний код
Оновити

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Також в цій категорії:

  наступна публікація «Дядьки отечества чужого»

  попередня публікація Від Уолл-стріт до ЦРУ: мільйонер у спецслужбі

ОСТАННІ НОВИНИ

 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Читай нас

 

Підписатися на Vlasno.info

 

Отримайте безкоштовні поради!

  • Головні новини Вінниці
  • Бізнес новини регіону
  • Афіши, оголошення та ін.

Наші контакти

  

Театральна 14, Вінниця
T: (0432) 69-49-81
Т: (093) 83-70-115
Т: (097) 76-98-568