Каральна система "психушок" процвітає на Вінниччині

Вінницький будинок-інтернат геріатричного профілю знаходиться під пильним поглядом журналістів Vlasno.info вже кілька місяців. Наша журналістка в якості волонтера відвідувала заклад і зібрала там відеодокази антисанітарії та неналежного ставлення до людей. Після чого, записавши свідчення підопічних інтернату на камеру, випустила відеосюжет, до роботи над яким долучила також Уповноваженого з прав людини у Вінницькій області правозахисника Руслана Імереллі.

Але замість того, аби звернути увагу на недоліки та виправити ганебні факти знущань над людьми, адміністрація закладу почала репресії щодо стареньких, які давали коментарі журналістам.

Жертва перша — Микола Лунгу: в інтернаті не міг забрати паспорт

По допомогу до нас звернулась волонтерка Лариса Полулях. Просила допомогти з транспортом та "робочими руками" — аби вивезти речі Миколи Лунгу та не дозволити запроторити його в "дурдом". Про "дурдом", тобто психоневрологічну лікарню імені Ющенка, пану Миколі телефоном повідомили його сусіди — чоловіки підслухали розмову керівництва інтернату, поки Микола Гаврилович перебував у обласній лікарні.

Микола Лунгу

— Так і сказали: приїдеш — тебе вже чекатиме бригада, а на Ющенка (психоневрологічна клініка ім. Ющенка — авт.) вже домовлено про місце в дурдомі, — говорить Микола Лунгу. За два тижні до цього він давав коментарі нашій журналістці, а ще — погрожував директору розповісти всім про те, що в інтернаті б'ють людей.

Пана Миколу впустили до інтернату, надали йому відпустку (він написав заяву на півроку), віддали пенсію (точніше — її залишки, адже підопічні отримують лише 25% виплат).

А от з паспортом виник скандал. Паспортист просто відмовилася віддавати документ із сейфу.

— Паспорти наших підопічних зберігаються у нас, бо люди вже літнього віку — можуть і загубити. Ми йому дамо довідку про те, що його паспорт у нас.

Працівниця посилалася на положення "Про будинок-інтернат для осіб похилого віку", навіть підкреслила олівцем відповідну статтю, однак, прочитавши її бачимо, що документи підопічні здають на збереження добровільно і перебувають вони в адміністрації лише до першої вимоги власника.

Правозахисник Руслан Імереллі стверджує:

— Без паспорта неможливо укласти цивільно-правові угоди, отримати медичну та соціальну допомогу, пенсію, працевлаштуватися, вирішити майнові питання. Людина, у якої забрали паспорт, стає «невидимкою» для всіх державних установ і, як наслідок, позбавляється можливості реалізувати свої права. Тим самим, порушуються ряд норм, закладених в Загальній декларації прав людини та ст.21 Конституції України.

Жертва друга — дід Василь: відробляє "трудодні"

Проте, судячи з нашої інформації, людям нема потреби мати взагалі будь-які документи, адже за паркан випускають лише тих, хто відробив "трудодні". Про таку форму сучасного рабства ми дізналися вже від іншого підопічного — діда Василя (ім'я змінено).

Пана Василя я помітила в коридорі, поки Микола Лунгу пакував свої нечисленні статки, аби чим швишде втекти з будинку престарілих.
Чоловік запрошує до своєї кімнати — чепурної світлички зі свіжим ремонтом та телевізором.

— Ремонт сам робив, — хвалиться пенсіонер. — Ми всі так: збираємо гроші, купуємо шпалери, фарбу, самі ремонтуємо, в кого здоров'я є.

До роботи підопічні інтернату привчені: щодня виходять на так звану "трудотерапію" — виконують роботу по господарству. На сторінці закладу в соцмережі регулярно з'являються дописи зі світлинами пенсіонерів, та підписом "Трудотерапія" і детальним описом, яка вона корисна. Сама по собі фізична праця, звісно, може стати для когось розрадою. Але якось занадто багато постів про одну лише роботу у стрічці цієї групи.

До рук нам потрапив документ за підписом директора закладу — список людей, яким можна виходити у місто. Його дали самі підопічні — вкрали на прохідній. "Вільних" у списку всього 19 чоловік, чому ж не можна виходити іншим?

Співставляємо інформацію з розповідями пана Василя.

— Всі ходячі мають відробляти трудодні, хто відробить десять днів — той має право виходити в місто, — говорить пенсіонер. — Є люди, які десятками років не виходили, вже не орієнтуються в місті, то їх і не тягне. А хто хоче — мусить працювати.

Про подібне ми вже чули. Журналістка і волонтерка Любов Завальнюк розповідає, що підопічний, з яким вона спілкувалась у ході роботи над сюжетом, хвалився їй, мовляв, заслужив прогулянку.

— Він розповідав, як чотири дні сидів у льоху, перебирав гнилу капусту, зате тепер зможе піти у парк на 9 травня, — пригадує журналіст-волонтер.

Уповноважений з прав людини Руслан Імереллі називає це не чим іншим, як рабством.

— Це звичайне рабство, коли людей змушують працювати в неустановленій законом формі цивільно правових відносин. Інша справа, якщо в програмі реабілітації написано що рекомендовано трудотерапія але трудотерапія здійснюється виключно за погодженням самого підопічного і якщо він не бажає цього робити ніхто не має права його змусити, — говорить правозахисник.

***
Миколу Лунгу тоді таки вдалося з інтернату вивезти. Вже в автівці дід Коля переводить подих:

— Думав, що сьогодні ночуватиму в "психушці".

Проте, вже на другий день до хати в Липовці, де йому дозволили жити господарі, постукали.

— Прийшов директор з лікаркою, просили підписати якийсь документ чи розписку, що я не маю до них претензій, — розповів Микола Гаврилович. — Я нічого не підписував, сказав, що все в прокуратурі підпишу.

Старий поїхав на лікування в санаторій. А тим часом, у редакції Vlasno.info пролунав дзвінок від ще одного підопічного Вінницького будинку-інтернату геріатричного профілю.

— Мене вивозять до психлікарні! — пролунало в слухавці.

Жертва третя — Микола Ситник: насильно вивезений у психінтернат на кордоні з Молдовою

Звісно, повірити в таке неможливо: ще один Микола, тільки з прізвищем Ситник — цілком адекватний, ще недавно на відео розповідав про те, що йому не подобається в інтернаті.

"Мене директор побив, виволік з кабінету, я на вулиці ночував, скільки разів він мені погрожував, у мене не вистачить пальців, щоб порахувати."

Однак, на клич про допомогу ми виїхали. Дід Микола з десять років тому пережив інсульт. Точно не пам'ятає, коли, але каже, що почувається задовільно. Через цю хворобу трохи нерозбірливо говорить і зовсім повільно ходить.

— Я з корпусу до цієї альтанки півгодини йду, — чоловік зустрічає мене з колегою на вулиці. — Якийсь пан у костюмі, я його вперше бачу, разом з лікаркою сказали: збирайтеся, через дві години поїдете на Ющенка, пролікуєтесь, ви ж журналістам жалілися, що вас тут не лікують. А я не хочу в "дурку", я добре себе почуваю, не п'ю. Хоча курю. Але мені від того не зле.

Одразу ж до нас підходить той самий "чоловік у костюмі", який обіцяв відвезти дідуся в психоневрологію на власному авто. Виявилося, що це новий штатний юрист, щоправда документів він не показував.

— Я перший день на роботі, мені просто сказали відвезти цього підопічного до лікарні, — обережно каже юрист.

Згодом він поводитиметься значно розкутіше і відверто грубіянитиме, за що і отримає заяву в поліцію за перешкоджання законній діяльності журналіста.

Начальник медичної частини закладу Тетяна Гуменюк запевнила, що Миколі Івановичу необхідне лікування, оскільки у нього колись був інсульт. Телефонувала такій собі Олені Андріївні, яка ніби-то і організувала "прийом" Ситника в лікарню Ющенка. Та запевнила, що чоловіка чекають у відділенні для інвалідів війни, що там добре і гарне лікування.

— Його оглянули два терапевти і два психіатри, поговорили, вирішили запропонувати лікування у 19-му відділенні психоневрологічної клініки, — каже Тетяна Гуменюк.

Микола Іванович навідріз відмовляється, просить нас написати заяву про відмову, оскільки самому складно тримати ручку — рука після давнього інсульту таки не слухається. Під наглядом юриста, медпрацівника та заступника директора пишу від імені підопічного: "Повідомляю, що відмовляюся від госпіталізації у психоневрологічну лікарню ім. Ющенка. Скарг на самопочуття не маю".

Чоловік перечитує, тремтячою рукою виводить підпис. Проблему ніби залагодили. Через годину після від'їзду мені повідомили, що заяву Миколи Івановича не прийняли. Юрист сказав, що написана вона не власноруч, а отже — недійсна.

...За два тижні пан Микола зник. Прийшовши його провідати, далі КПП ми не потрапили. Чергові сказали, що його перевели, юрист заявив, що ніякого Ситника Миколи Івановича у них "не числиться". Викликаємо поліцію, пишемо заяву про кримінальний злочин. Паралельно телефонуємо пенсіонеру. З котрого разу він таки бере слухавку.

— Я в Могилів-Подільському районі, в селі Яришів, в інтернаті. Тут добре ставлення, але мене вивезли насильно, — повідомив чоловік телефоном, уже в присутності поліції. — Заступник (з кадрових питань, Володимир Сорочинський — авт.) заштовхав мене до службового УАЗика, коли я йшов на прогулянку. Не дали навіть часу на збори, щоб знову вам не подзвонив. Так і сказав у машині: щоб багато не патякав.

Володимир Сорочинський ситуацію коментувати відмовився, на територію закладу нас не пропустив, обізвав "нелегітимними" і заборонив його знімати.

До спецвідділення психлікарні — за погану поведінку


Заклад у Яришеві, куди направили психічно здорового чоловіка, має психоневрологічний профіль. Чому психічно здорова людина опинилась у такому інтернаті, запитали в департаменті соціальної політики Вінницької ОДА.

Заступник директора департаменту Людмила Каратаєва пояснила, яким чином Микола Ситник опинився в Яришеві.

— Його перевели на основі рішення колегії департаменту. Неодноразово на цього підопічного надходили скарги, на колегії розглядалися відповідні звернення і було вирішено його перевести в Яришів. Там є відділення для тих осіб, які порушують дисципліну. Зрозумійте правильно, якщо людина неадекватно себе поводить.

Колегія засідала 25 травня, рішення прийняли, спираючись на висновки культурно-побутової комісії закладу, написані російською мовою від руки, письмові скарги персоналу інтернату та двох підопічних, свідчення яких, щоправда, записані з їхніх слів.

Серед скарг: "конфліктує, телефонує на урядову "гарячу лінію", "заважає працювати", "грубіянить", "палить у непризначених місцях", "вживає алкоголь", "замахувався милицею", "непристойно жартував, просив показати стриптиз".

Як аргумент переведення дідуся до психоневрологічного закладу, наводиться висновок психіатрів від 6 травня – "легка деменція з порушеннями поведінки з ураженнями судинного походження", хоча, судячи з запису в журналі, "обстеження" проходило у вигляді бесіди, без психологічного тестування та діагностики стану судин.

Адміністрація закладу коментарів не дає, директор Володимир Вольський наказав не впускати журналістів Vlasno.info на територію закладу, юрист та заступник весь час зустрічають нас на вході, але жодного конструктивного коментаря, крім образ та звинувачень, ми не почули.

За нашою заявою наразі порушено кримінальне провадження щодо перешкоджання журналістській діяльності, та щодо незаконного переведення Ситника М.І. До психоневрологічного закладу.

Офіс омбудсмена в Києві провів прес-конференцію, на якій виклав усі зібрані нами докази журналістам. До інтернату їде перевірка з міністерства соцполітики, проте на неї — надій мало, адже сама влада заохочує керівництво... преміями. Так, на порядку денному чергової сесії Вінницької обласної ради під питанням №51 розглядатимуть надбавки до заробітної плати працівникам комунальних підприємств. Директор інтернату Володимир Вольський у перших рядах претендує на 50%-ву надбавку на весь рік до окладу.

Фото Ірини Басенко, відео Любові Завальнюк