Турбівський цукровий завод – наявний приклад того, як знищується цукрова галузь на Вінниччині. В це важко повірити, однак менш ніж за 3 місяці підприємство яке мало 150 літню історію перетворили на груду сміття. Завод порізали на металобрухт, відтак місцева громада забула про прибуток.

Люди із жалем пригадують, – завод був серцем містечка.


– Ми працювали тут, все життя. Наші батьки тут працювали, всі працювали, ніхто такого не зробив. І війна була, німці були, німці такого теж не зробили. На виживання, поставили цих людей, – коментує колишній працівник Турбівського цукрового заводу Наталя Федорівна.

Дехто віддав заводу навіть своє здоров'я. Люди отримали інвалідність на підприємстві, а зараз до них нікому немає діла.


– Отак наша влада дбає про нас, отак. Мусимо дідом ходити і робити, щоб вижити. Тай отаке, порізали цей завод, хай би було дітям на роботу. Кому ці бідні люди потрібні? Комарі, задушили як комарів тай все, – не стримуючи сліз говорить колишній працівник заводу Валентина Дмитрівна.

Окрім Турбова, заводи знищуються по всій Вінниччині. В офіційній відповіді Народному контролю у Департаменті агропромислового розвитку повідомили: порівняно вже з 2000-ми роками площі посівів цукрових буряків на Вінниччині зменшилися приблизно втричі. За цей час (з 2000 р) у Вінницькій області порізано на металобрухт 11 цукрових заводів, а 16 заводів очікують рішення про подальше існування. В результаті у 2007 р. працювало тільки 19 підприємств, у 2008 р. – 13, у 2012 р. – 12, в 2015-му – лише 6. Відтак, в середньому роботу втратило понад 15 тисяч жителів Вінниччини.


– Ми зверталися до нашого голови райдержадміністрації то він пообіцяв, поки не будуть закінчені судові провадження то ніхто сюди не зайде і ніхто не поріже, а на сьогоднішній день ми ж бачимо, судові провадження не закінчені по ТОВ «Турбівський цукровий завод», а від нього вже залишилась купа сміття і димова труба, – жаліється екс-головний технолог Турбівського заводу Юлія Голуб.

Схема знищення заводу не складна: власник заводу російський «БМ Банк» олігарха Новинського, ніби чекає завершення ліквідації щоб продати завод за борги. В цей час фірма «Агроінтер», що теж зареєстрована в Москві спокійно заїздить на підприємство і починає його різати, а банк власник – ні пари з уст. Таким чином банк отримує готівку, а виплата заборгованості перед трудовим колективом оминає російського власника.

Аби дізнатися, як розслідують розкрадання заводів, зокрема Турбівського, ми звернулися до Вінницької поліції. Коментувати на камеру нам відмовились, а на запит повідомили: кримінальну справу відкрили, а потім закрили на цьому і все. Іншими словами: підозрюваних не встановили, куди ділись архівні матеріали – не відомо, жодних винних конкретних осіб не встановлено.

У 80-х Вінниччину часто називали «цукровим Донбасом». Наразі залишаємось біля розбитого корита. До того ж, спеціалісти стверджують, що нівелюючи можливість заробляти на цукровій галузі в Україну ввозять низькоякісну цукрову тростину та куди гірше – шкідливі підсолоджувачі.


– 250-300 тис. тон цукру завозиться із закордону і навіть не цукру, а цукрозамінників. Які синтетичні замінники які заборонені в ряді розвинених країн і виходить, що значна частина, ось практично 500 тис тон цукру з 1.8 мільйона, які потрібні для споживання, ці кошти ми віддаємо імпортним постачальникам, – коментує канд. екон. наук, викладач кафедри підготовки менеджерів ВНТУ Тетяна Білокінь.

Економісти підкреслюють, проблеми галузі можна подолати, аби було бажання, тим паче споживання цукру в світі за останніх десять років зросло майже на 26%.


– Зняти жорстке регулювання цін, як закупівлі так і продажу, друге – встановити чітку квоту по якій внутрішній ринок буде наповнюватись цукром який буде виготовлений в Україні. Це якщо ми хочемо врятувати нашу цукрову галузь. Ось цей момент, жорсткої позиції держави до ввезення цукрової тростини може вирішити майбутнє цукрової сфери, – економіст Юрій Прокопишен.

Так, в Україні «на плаву» залишились лиш «акули» цукрової галузі, решта – усунулась, або ж їм допомогли. Щоб монополісти не знищили всіх конкурентів без допомоги держави не обійтись, єдина надія щоб держава й монополіст не були представлені в одному обличчі.

Цікавим є той факт, згідно з інформації Мінюсту із 6 робочих заводів на Вінниччині в 2-ох заводах кінцевим власником є наш президент Петро Порошенко, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського 9, кв. 32., ще один власник по сусідству, потіснився в тій самій юридичній адресі але в 37-й квартирі та ще одна контора – з офшорного Кіпру.

Коли держава перестане гальмувати і заважати діяльності цукрової галузі з'ясовували в Мін АПК. На офіційний запит нам відповіли, що вже працюють над законопроектом який не дасть державі впливати на цукровиків. Також у відповіді йдеться, що на застарілих заводах можна виготовляти біоетанол. Міністерство стверджує: зацікавлене у збереженні теперішніх заводів та виходу із сировиною у Європу. Однак, нажаль реальність значно жорстокіша. В той час коли сьогодення диктує аграріям свої правила гри на зовнішньому ринку, фірми російського агресора на наших очах вирізають підприємства на металобрухт.

Відеограф: Сергій Немирівський