Тиждень тому Юрій Павленко-Хорт вийшов із СІЗО – Апеляційний суд Вінницької області скасував вирок та міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а справу скерував до суду першої інстанції на повторний розгляд. Про плани на майбутнє, перші дні на свободі, працевлаштування, пошук союзників серед ідейного та політичного бомонду Вінниці та України – у ексклюзивному інтерв'ю для Vlasno.info.

– Кілька днів тому ти їздив у Київ. Яка мета візиту?

– Із Ігорем Мосійчуком говорили про справи поточних політичних в'язнів, зокрема, про Віту Заверуху, та шляхи їх визволення. Зустрівся із ним просто під куполом Верховної Ради, оскільки ще у жовтні 2015 року я отримав посвідчення помічника народного депутата Андрія Лозового – тепер це свого роду перепустка у парламент.

– Шостого грудня 2014 року ти порушував закон?

– Я вважаю, що порушив закон тодішній губернатор. Я діяв у межах крайньої необхідності та зупиняв правопорушення: як представник громади я намагався розблокувати будівлю.

– Серед організаторів акції шостого грудня були інші політичні партії, громадські рухи, але фактично кримінальні провадження відкриті лише проти трьох осіб...

– Ті партії та громадські рухи просто прощупували ґрунт. Вони (правоохоронці – прим.ред.) могли би відкрити провадження і проти інших осіб, але на скільки розігналися – на стількох і відкрили.

– Ти став поміркованішим за два роки у СІЗО, твій світогляд змінився?

– Доповнився. Це цінності націоналізму, ідеалізму та традиціоналізму, завдяки яким я не ламаюся та які мене формують.

– За два роки судових розглядів було чимало критики на адресу твого адвоката Валерія Палія. Під час повторного розгляду у Вінницькому міському суді не плануєш міняти захист?

– Ті, хто критикують моїх захисників – або штатні провокатори, або намагаються мене дезорієнтувати. Правова допомога Бонюка та Коломієць – відмінна. Палій надає суду чудові юридичні процесуальні документи, просто вони мають певну емоційну складову.

– Ти плануєш у майбутньому вступати до якоїсь політичної партії?

– Партії мені ще змалечку не подобалися. Якщо я і контактую із якоюсь політичною партією, то це, радше, крайня необхідність, ніж бажання та віра у їхніх вождів. У системі моїх ідей глибоко прописаний принцип надпартійності.

– За два роки ти перетворився з учасника громадсько-політичного життя на спостерігача...

– Я не припиняв бути учасником. Не знаю, чим би займався вінницький майдан, якби мене не судили. 70-80 відсотків акцій пов'язані із моїми судами. Ця справа об'єднала людей.

– Два роки тому була організація «Народний Трибунал» (неформальне молодіжне об'єднання радикального характеру - прим.ред.), яку ти очолював. Плануєш її відроджувати?

– Я над цим міркую. Він повинен бути, це чудова ідея. Він «подобався» чиновникам-бюрократам. На днях оголошу новий набір добровольців до «Народного Трибуналу». Думаю над тим, який формат обрати. Однак чимало осіб каже, ніби я складаю враження людини, яка бореться із вітряками. Але щоб порубати крила корупційні, треба бути або дуже агресивним, тобто перейти виключно до нелегальних методів боротьби, або, навпаки, перетворитися на «мудреця-філософа», відвідувати круглі столи, присвячені темі боротьби із корупцією тощо. Це дві крайнощі, я намагаюся знайти якийсь дієвий формат майбутньої роботи.

– Ти плануєш працевлаштуватися, заробляти на життя?

– В неділю на Майдані мені люди вручили 900 гривень. Я економна людина, тому мені цих коштів вистачить на тривалий час. Чимало друзів та знайомих зараз допомагають. Один із моїх планів – переїхати до Києва, там можливостей для працевлаштування більше. Але не гребую ніякою роботою: коли у червні 2015 року розглядали міру запобіжного заходу, то думав, що якщо випустять, то встигну ще на сезонні роботи на завод влаштуватися. У Києві, можливо, штурмуватиму чиновників, чиститиму університети. Якщо жителі якогось села готові підняти бунт проти нечесного голови сільради – запрошуйте, я вже їду.

– Маєш соратників у Києві?

– Так, це люди різних посад, високого статусу. Та й у Львові мене вже чекають.

– Хто твій союзник у Вінниці?

– Бачу союзника не в партійному принципі чи організаційному, а в індивідуальному. Якщо людина готова на все заради справедливості – то це мій союзник.

– Хто це?

– Не можу поіменно називати, бо їх завтра пересаджають. Я, до речі, вважаю своєю заслугою те, що всі, хто долучався до Народного Трибуналу не сидять у в'язниці. Бо я персонально відповідаю за те, що роблять під моїм керівництвом. Якби когось посадили тоді, а не мене – це було би кепсько.

– Ти плануєш балотуватися до органів місцевої влади?

– Суд ще рік-півтора розглядатиме справу, вироку, думаю, не буде обвинувального. Можна буде балотуватися, хоча і бракує коштів. Але я маю мізки. У чесному поєдинку та справедливих дебатах я здобуду перемогу. Але навіть якби я був зараз депутатом обласної ради, багато це би не вирішило: там є чимало осіб, які надривають горло та нічого не вирішують. А я міг би мобілізувати людей зсередини на те, аби змінити цей орган чи переформатувати.

– Коли суддя зачитав ухвалу, у якій ішлося про те, аби «негайно звільнити з-під варти у залі суду», яка була твоя перша думка?

– Що речі потрібно забрати із СІЗО. Я їх не брав із собою, бо не знав, що вийду.

– Що ти робив перші дні на свободі?

– Перші два дні – вдома. Потім поїхав у Київ.

– Чим мама пригощала?

– Борщем, а наступного дня — кашею гречаною із відбивними.

– Чи планує Хорт поєднувати громадську активність та сімейне життя, чи плануєш одружуватися?

– Я не проти створити сім'ю, якщо наступить той момент, коли я більш-менш триматимуся одного місця. Це складно спрогнозувати. Коли буде – тоді буде.

Фото: Vlasno.info