Голодомор 1932-1933 в Україні можна назвати етноцидом. Адже методично винищувалась українська нація. Про це Vlasno.info розповіла завідувачка науково-дослідницького відділу новітньої історії Вінницького обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко.

– Після колективізації почались масові протести по всій Україні. Волелюбний та працелюбний український народ не хотів змиритися з тим, що тепер не вони будуть господарями на своїй землі. Крім того, українці є державниками. А такі не потрібні тоталітарній системі. Тому радянське керівництво придумало такий шокуючий спосіб усмирити українців – мор голодом.

– Свій намір радянські керівники розпочали втілювати саме після масових протестів?

– Насправді, Україна завжди була загрозою для більшовицької країни. Адже тут була демократична держава протягом 1917-1920 років. У нас існувала система європейського ведення господарства. І пробачити цього нам не могли. Сталін ще у 1917 році звертав увагу на український націоналізм. І казав, що з ним треба щось робити. Українця хотіли знищити як носія національної ідеї. Адже голод руйнує особистість. І з'являється страх залишитись голодним вже на підсвідомому рівні. Тому у нас так довго зберігались традиції купувати все про запас, заготовляти консервації. А також виник культ хліба. Наприклад, якщо шматок хліба випадково впав на підлогу, треба підняти і поцілувати.

– Як на Вінниччині сприйняли радянську владу?

– «В штики». З самого початку. Тільки в Тульчинській окрузі мешканці 54 сіл скинули радянську владу, щоб придушити повстання, сюди кинули регулярну армію. І саме на Вінниччині найдовше протримався повстанський рух. Останній загін полковника Івана Бойка придушили 1928 року. А під час Голодомору виникали голодні бунти. І часто це були саме жіночі протести. Жінки захоплювали склади спиртзаводів, які продовжували працювати на повну потужність. Люди голодували, а до спиртзаводів постійно підвозили збіжжя. В той час, коли у людей не було що їсти, бо забирали все до останнього. План хлібозаготівлі навмисно зробили таким непосильним, щоб ніхто не зміг його виконати.

– Чому тоді траплялось, що одні села виживали, а інші майже повністю вимирали від голоду?

– Це залежало від місцевих керівників. Якщо вони могли якось приховати зерно, то люди могли трохи протриматись. В деяких селах давали обіди колгоспникам, вдовицям тощо. Але це було ризиковано. Нерідко потім такі керівники потрапляли під репресії. Адже доносилось в органи про все. Було, що скаргу написали навіть на Будьонного. Він перебував у селі Уланів Хмільницького району. Проходив урочистий мітинг, і люди почали розповідати, що у них робиться. Мовляв, люди голодують. То Будьонного у скарзі звинуватили у тому, що просто вислухав людей. Але до Москви вона не дійшла, осіла десь на рівні області. Бо не знати, що було б з Будьонним. А село, яке не виконувало план заготівель, заносили на «чорну дошку». Списки цих сіл публікували на сторінках центральної преси. Тиск був дуже сильним. Радянські вожді дуже боялись незалежних українців. Голодом нас хотіли залякати та знесилити.

Читайте також: Вінничанам відкрили щоденники жертв Голодомору.

Фото: Тетяна Щербатюк