Микола Батюк став командиром військової частини А1119 лише у травні цього року. Підполковник, якого призначили керувати одним із найбільших складів боєприпасів, розпочав роботу в підрозділі і з облаштування території, і працюючи із особовим складом. Мешкає на території військової частини — саме це, каже, дозволило вчасно зреагувати на вибухи та не допустити масштабніших наслідків надзвичайної події. Спілкувалася із командиром кореспондентка Vlasno.info.

Попереднє місце служби нинішнього командира арсеналу — заступник командира військової частини (це також склади боєприпасів) у Ічні на Чернігівщині.

Військовий фах командира — артилерист, служив у 55-ій окремій артилерійській бригаді, чоловік тямить у тому, що зберігається в частині, яку він очолює. Пережив і складні 2012-2013-ті роки, коли артилерію хотіли помножити на нуль.

– Артилерія — це моє. Горю цим та живу, – емоційно пояснює він.

Після призначення командиром 48-го арсеналу розпочав потроху "реформувати" військову частину.

– Оновив керівний склад: всі мої заступники — нові люди, кадрові зміни відбулися, – розповідає підполковник.

На запитання про стан зберігання боєприпасів відповідає, що критичної ситуації на складах не було.

– Не скажу, що все тут дуже ганебно зберігалося, враховуючи те, що була Директива Генштабу про те, що частина підлягає розформуванню, а кошти скеровувалися сюди просто сміховинні: 160 тисяч на рік, скажімо. Що таке 160 тисяч для такого арсеналу? – запитує він.

Вівторок, 26 вересня. Був, каже, звичайний день для кадрового військового. Опів на девяту вечора прийшов у маленьку кімнатку на території військового містечка, прийняв душ, приготувався відпочивати.

– О 21:45 затремтіли шибки у вікнах та відчинилися двері. Зрозумів, що щось не так, – пригадує командир. – По радіостанції вийшов на чергового, запитав: «Що сталося?». Мені відповіли, що розбираються. Потім самі вийшли на мене і сказали, що був хлопок і ледь помітне зарево. Швидко зібрався та погнався в сторону технічної території, по дорозі викликав УАЗ, доїхав до цеху, почув наступний вибух, сам побачив зарево. Потім полетіли реактивні снаряди. Була піднята за тривогою пожежна рота, пожежні танки скерували на місце вибуху, автомобілі відправили для гасіння нових осередків пожежі.

Командир є одним із перших очевидців, хто побачив вибух. Наголошує: першим був вибух, який і спричинив подальшу детонацію боєприпасів. Про пожежу не йдеться.

В перший момент надзвичайної ситуації пішло динамічне керівництво та спроба ліквідувати вибухи. Було проведено оповіщення, викликали ДСНС тощо.

На той час на залізничних рампах (розвантажувальних майданчиках) знаходилися вагони із ГРАДАМИ: командир розставив біля них військовослужбовців — ті гасили дрібні займання та коли щось спалахувало.

– Бо міг впасти не снаряд, а пороховий заряд чи балістит, який при горінні виділяє сильну температуру. Мої військові відповідально поставилися до того, що відбувалося: були такі люди, яких доводилося згодом виганяти звідти, бо самі не могли покинути місце, бо вони розуміли, що могло бути, якби ті ГРАДи жахнули. Вранці військового містечка могло би не бути, – констатує командир.

Зараз на арсеналі посилено працюють над охороною об'єкту та над унеможливленням іще однієї такої ситуації. Вже у цьому році підхід до фінансування складів боєприпасів з боку держави кардинально змінився.

– Освоюємо виділені гроші. Почали всім ґрунтовно займатися на початку червня 2017 року. Кошти, які нам виділили, до кінця грудня цього року використаємо, але їх замало. До кінця цього року точно вдасться закрити зовнішній периметр території, на внутрішній може забракнути коштів, але, думаю, ми знайдемо кошти та вихід із ситуації.

Як про командира відгукуються його колеги та підлеглі, а також п'ять надзвичайних історій про військовослужбовців частини, які працювали тієї ночі над ліквідацією наслідків — читайте незабаром на Vlasno.info.

Фото Людмили Кліщук