Vlasno.info продовжує серію публікацій про історії людей, які живуть у тимчасовій окупації. Ми вже писали про програміста, який живе у Донецьку, сьогодні познайомимо читачів із Олександром. Рід занять: облік та аудит. Вік: близько 30 років. Він не живе у Донецьку вже близько року, вимушений переселенець оселився за 60 кілометрів від нього. В окупованому місті залишилися рідні.

– Коли у Києві відбувалися події, які назвали згодом "Революцією Гідності", якою була ситуація у твоєму рідному місті?

– Коли все розпочалося, у Донецьку було легке незадоволення, всі ходили на роботу та їм було не до того. Коли розігнали студентів, я це обговорював зі своїми друзями та казав, що нічого серйозного більше не буде. Як виявилося, я не мав рації, розпочався Майдан. Можу лише сказати, що наші політики нав'язали місцевим думку, що ЄС – це зло. Апелювали до того, що там бездуховність, а у нас все добре. Янукович, як не крути – це вибір певної кількості місцевого населення. Так, його ненавиділи всі місцеві, когось нахабнішого ще варто було пошукати. Але все ж він був їхнім вибором. Київ цього не врахував. Як тільки навесні у Донецьку почався двіж, я одразу сказав: буде війна. І не помилився. Але до останнього не вірив, що сюди увійде РФ. Не очікував.

– Чому на твою думку так сталося: що між українцями та на території України провели фактично кордон? Розставили блокпости? Навіщо і кому вигідно?

– Владі, найперше. Далеко не завжди Путін в усьому винен. Україну ділили 20 років, у тому числі й ті, хто нині зараз є владою. А інших облич, до речі, у владі не з'явилося, а 10-15 осіб – це показуха.

– Подейкують, що зараз за лінією розмежування трохи складно живеться у плані продовольчому. Ніби мало продуктів у магазинах тощо. Це так?

– Ні, це не так. Принаймні, у великому місті. Товар є, однак зустрічається на прилавках і чимало російських не надто якісних та підпільних товарів. Але є і наша продукція, яка потрапляє в Донецьк, магія просто якась.

– Що для тебе державна влада?

– Це уособлення народу, вони ж не із космосу прилітають. Але зараз у цьому плані я мало бачу приємного, влада не є близькою до народу.

– Хто зараз найголовніший на Донеччині? Чи визнають там тих, хто сидить на Банковій? Чи визнають Порошенка, Гройсмана?

– Для мешканців «ДеНеРе» – це хунта, і не важливо, які у них імена. Всі розуміють, що Захар та Плотник (Захарченко та Плотницький – прим.ред.) це бандити, а ми для них – ляльки. Всі вірять у те, що ними керує чудотворний Путін та що він дуже переживає за цих людей.

– Ти вважаєш, що живеш в окупації чи просто Донецьк трохи ізольований від інших міст?

– Я вважаю, що із Донецька зробили гетто. Неможливо дати свободу тим, хто її не хоче і не розуміє, навіщо вона їм. Народ Донбасу повірив у свою особливість, винятковість та важливість для РФ. Він чомусь вирішив, що житимуть так само, як в Україні, але ще і з пенсіями та соцвиплатами з Росії. Одним словом: халявники.

– Чи їздить на вулицях важка техніка? Чи ходять люди зі зброєю?

– Зараз набагато менше. Але артилерія не замовкала ні дня за всі два роки. Я живу в тій частині міста, яка є ближчою до бойових дій. Якщо і їздить важка техніка – то намагаються на очі місцевим не натрапляти.

– Яке ставлення до Збройних Сил України у місцевого населення?

– Для мене Збройні Сили – це ті, хто виконують свій обов'язок, не міняють прапор та Батьківщину. Присягають на вірність Українському народові лише раз, в інакшому випадку – що то за присяга?

– Поясни, хто протистоїть воює на Сході? ЗСУ проти "місцевих ополченців" чи російських військ?

– Всі вкупі. Російських дуже мало, чеченці були, потім десь зникли. Проблема в тім, що російських багато, але складно зрозуміти, хто це: урки чи одурманене Кисельовим бидло, яке приїхало воювати з армією США. Місцевих теж не мало.

– Телебачення яке у вас? Як дізнаєшся новини?

– Це найбільша печаль та найбільший косяк України. У Донецьку – лише ватоканали, вони навіть працюють і там, де Україна. Кабельні оператори банять сайти українських ЗМІ.

– Як працюють школи та садочки, університети?

– Працюють. У Донецьку видають дипломи та атестати держави, якої немає.

– Коли, на твою думку, я зможу спокійно приїхати, скажімо, в Донецьк до тебе в гості? Без блокпостів та прогулятися містом?

– Всі, хто бігав із колорадськими стрічками та триколорами, зараз сидять у Києві, їх ніхто не затримує. Всіх все влаштовує. Думаю, закінчиться все не скоро, хоча із задоволенням запросив би вас до себе в гості, у Донецьк.