Всі важливі справи макіївчани намагаються вирішувати «на великій землі»

Макіївка – місто обласного значення на Донеччині. До окупації за кількістю населяння воно зовсім трохи поступалося Вінниці, а за промисловим потенціалом було в числі перших в Україні. Передусім місто спеціалізувалося на видобутку кам'яного вугілля, а до складу головного підприємства міста – державної холдінгової компанії «Макіїввугілля», входило 9 потужних шахт. Тепер життя в одному з найбільших населених пунктів Донбасу кардинально змінилося, про що Vlasno.info розповіли мешканці міста (імена героїв матеріалу змінені).

Гордість Макіївки – вугільна промисловисть під керівництвом бойовиків «ДНР» занепадає. Шахти хоч деякі шахти і продовжують працювати, але не на повну потужність, а грошей за свою працю люди не отримують місяцями.

офіс "Макіїввугілля", фото: Вікіпедія


– Я вимушений був звільнитися з шахти, бо не бачив грошей, – розповідає колишній макіївський гірник Андрій. – В мене була керівна посада, на мені лежала відповідальність за мужиків у забої. Без зарплати не хотів бути «крайнім», якщо раптом на підприємстві щось трапиться, тому пішов. Тепер займаюсь здебільшого приватними перевезеннями, відводжу людей в тому числі і за лінію розмежування. А вугілля як добувалося, так і добувається, і як і до війни прямує залізницею в західному напрямку, в глиб України.

Сьогоднішня Макіївка рясніє прапорами «народної республіки». Не лише над кожною установою, але і над кожним магазином, кафе чи навіть ларьком у місті неодмінно майорить чорно-синьо-червоний триколор сепаратистів, однак вивішують їх власники закладів аж ніяк не добровільно.

– Ще напередодні «Дня республіки» (11 травня, – примітка редакції) містом ходили представники «ДНР» та наполегливо рекомендували вивісити прапор, – каже підприємець Валентина. – В іншому випадку погрожували серйозними проблемами з «владою» та штрафами у 8 000 російських рублів. Взагалі мати свою невелику справу в «молодій республіці» непросто. Нові хазяї Донбасу душать нас неадекватними податками та всіляко «пресують». Наприклад, кожен магазинчик, в якому продається вино, має сплачувати податок на виноробство, ніби в нашому краю це вино виготовляють, і таких прикладів багатсько... Підприємці з великими труднощами забезпечують громадян передусім товарами першої необхідності. Якщо «захарченки» вб'ють хоч такі ринкові відносини, то звідки ж люди будуть брати продовольство? Однією «гуманітаркою» від Ахметова не проживеш... До того ж, ми як-ніяк створюємо робочі місця, а в наш важкий час це непросто.

Пані Валентина розповідає, що на початку червня група підприємців Макіївки ходила до адміністрації міста, вимагаючи більш-менш адекватних умов для здійснення своєї праці. Історія завершилася курйозом.

Макіївська міська рада, фото: radiosvoboda.org


– На наше невдоволення і обурення люди з автоматами відповіли: «Чого скиглите, назад в Україну хочете?». На що всі в один голос відповіли: «Хочемо», – говорить вона. – «Деенерівці» були шоковані і розгублені. Не знаю, чи є між цими подіями зв'язок, але невдовзі після цієї розмови за загадкових обставин горіли павільйони на ринку «Мирний», що знаходиться в одному зі спальних районів міста.

Окрема проблема Макіївки та зони окупації загалом – якість продуктів, якими «годують» людей бойовики.

– В колишній мережі магазинів АТБ, яку «деенерівці» «націоналізували» і назвали «Першим республіканським супермаркетом», продають дешеві продукти сумнівного походження, переважно завезені з Росії, – повідомляє місцевий мешканець Григорій. – Ціна на них порівняно невелика, але їх якість просто жахлива. Мій товариш тільки нещодавно вийшов з лікарні після того, як купив в «Республіканському» газований солодкий напій. Від нього в чоловіка «рознесло» язик та обличчя. Лікарі сказали, що це така алергічна реакція на хімікати. Шкода, але інших продуктів ми в цих магазинах не побачимо, бо пропаганді треба показати як у «ДНР» все дешево, і плювати, що народ трується.

«Перший республіканський супермаркет», фото: newsdaily.org.ua


Не дивлячись на непростий шлях на «велику Україну», всі важливі справи багато макіївчан вирішує по той бік лінії розмежування, остаточно не втрачаючи зв'язків з «великою Україною».

– Документи, видані тут, нікому непотрібні, тому я їздив укладати шлюб зі своєю нареченою (тепер вже дружиною) у Курахове. Люди також їздять на підконтрольну Києву територію народжувати, отримувати паспорти і таке інше, – завершує Григорій

До слова: ця стаття входить до серії матеріалів про життя українців в окупації.

Головне фото: vytkiv.in.ua