Майже за сотні кілометрів від окупованого Луганська розташоване місто Сєвєродонецьк. Його захопили терористи на початку 2014 року, а визволили українські військові 22 липня 2014 року. Чимало місцевих мешканців виїхали до інших міст. Один із них — Вадим Мукомол, який зараз мешкає у Вінниці. З нагоди річниці визволення міста Вадим розповів Vlasno.info, як відбувалася окупація та як живеться переселенцям у Вінниці.

– Як захоплювали твоє місто?

– Як показав досвід Сєверодонецька та інших міст, все відбувається раптово та швидко. Тому не тільки силовим відомствам, але й звичайним громадянам треба бути напоготові. У місті просто з'явилися люди зі зброєю, почали їздити машини всупереч правил руху, зникла міліція. З часом, були вимкнуті всі українські телеканали, почалися інциденти щодо захоплення майна, викрадали людей. Багато хто з місцевих почав носити атрибутику сепаратистів, зокрема, георгіївські стрічки. У місті почали з'являтися як проросійські так і проукраїнські графіті. Навіть стелу з назвою міста замальовували в різні кольори щонайменше разів п'ять.

– Протягом якого часу Сєвєродонецьк був під окупацією, коли його звільнили?

– Під контролем бойовиків місто знаходилося з квітня по липень 2014 року, коли його звільнили ЗСУ, без особливих втрат чи руйнувань. Під час окупації, містом постійно ходили чутки, що нібито Фірташ (на той час власник "Азоту", найбільшого підприємства регіону) заплатив кошти за те, щоб місто не чіпали, тобто щоб не було обстрілів чи якихось суттєвих руйнувань міста. І багато хто в це вірив. Звільнення регіону почалось із міста Рубіжного, а більшість бойовиків відходили через Лисичанськ, де під час відступу був підірваний центральний міст через річку Сіверський Донець. Його до сьогодні намагаються відновити, тому що це центральна транспортна артерія, яка веде до міст Донецького регіону. Саме там сталися запеклі бої й трикутник Рубіжне — Сєверодонецьк – Лисичанськ був звільнений.

– Якою є ситуація у місті зараз?

– Зараз спокійно, але відчувається близькість до лінії розмежування. Люди напружені, бо не знають, що буде далі. На жаль, у місті залишається високий відсоток проросійськи налаштованих громадян, яких досвід конфлікту нічому не навчив. У місті багато переселенців з окупованих частин області.

– Коли ти вирішив виїхати з родиною з рідного міста? Чому саме до Вінниці?

– Після проведення патріотичних заходів, де ми разом з іншими активістами намагалися продемонструвати проукраїнську позицію, стало зрозуміло, що місто окуповане не військами, а громадянами з раною у голові. Майже всі активісти, після завершення Майдану отримували погрози розправи, а під час окупації деякі з них просто зникли безвісти. Багато хто з переселенців на запитання, чи збираєтеся повертатися, кажуть, що ні. Просто не хочеться дихати одним повітрям з людьми, які готові зрадити Батьківщину у будь-який момент. Вибір міста для переселення – цікаве питання, на який відповіді нема. Коли рятуєшся від полум'я, особливо не розмірковуєш, у яке вікно стрибати. Нам з дружиною, особисто сподобалося розташування міста, екологічність, приваблива інфраструктура та двомовність. За Вінницю ми більше нічого не знали, хоча чесно кажучи, були певні побоювання щодо асиміляції нашої російськомовної на той час доньки.

– Ти вивчив українську та принципово зараз нею розмовляєш...

– На сьогодні в мене є чітке розуміння, що Мова – це не тільки ДНК нації, але й, так би мовити, цемент громади. Досвід багатьох розвинутих країн, де мешканці говорять кількома мовами, демонструють наявність великої кількості проблем. Мова – це, насамперед, ідентифікація себе як громадянина та патріота. Ми всією сім'єю пройшли повний шлях українізації, дарма що маємо російськомовні щелепи (сміється — авт).

– Як діяли правоохоронці та місцева влада під час захоплення міста сепаратистами?

– Наскільки мені відомо, майже увесь склад міліції перейшов на бік бойовиків. Ще до окупації на багатьох підприємців були заведені підставні кримінальні справи структурами по боротьбі з організованою злочинністю. В мене теж була така справа, яка не мала жодних слідчих дій з самого початку. З цього можна зробити висновки, що справи мали на меті залякування та вимагання грошей із підприємців. Вилучене обладнання під час обшуку до сьогодні так ніхто і не повернув.

– Чи правда, що нинішній мер міста сприяв проведенню сепаратистського "референдуму"?

– Ніхто не хоче і не буде брати на себе повну відповідальність за те, що сталося. На весь час окупації мер міста офіційно пішов на лікарняний, а якщо простіше, то просто втік. Дуже сподіваюсь, що його покарають за зраду України. Я вважаю, що тільки за підтримки місцевих сепаратистів він зараз намагається поновитися на посаді, але вже через суд.

– Ти нещодавно їздив до свого міста. Це вперше після того, як виїхав?

– Так, це була наша перша поїздка на Схід за останні роки. Місто зустріло шаленою спекою та розбитими дорогами. Хоча брали квиток на потяг до Лисичанська, але вийшли трошки раніше, у Рубіжному, оскільки згадали, що міст через річку досі не відновили й до міста треба їхати в обхід. Багато блокпостів перенесли ближче до лінії розмежування.

– Які настрої у місцевих мешканців?

– Позиція більшості не буде зрозумілою мешканцям центральних чи західних регіонів. Вони можуть говорити "за мир", не уточнюючи, за мир у складі якої країни вони так прагнуть. Відсоток проукраїнськи налаштованих активістів як під час подій Майдану, так і під час міста вільного від окупації майже не змінився. Наші знайомі з сумом спостерігають падіння економічної спроможності регіону. На мою думку, в умовах близькості регіону до проведення військових дій вкладати кошти в розвиток підприємств чи відновлення інфраструктури ніхто не стане.

– Плануєш повернутися до Сєвєродонецька?

– Під час подій Майдану ми відчували, що хочемо виїхати до більш великого міста, але не такого великого, як, наприклад, Київ. Війна просто прискорила цей процес, і ми дуже раді, що опинилися саме у Вінниці.

– Твої побажання проукраїнськи налаштованим мешканцям окупованої території?

– Майже з першого дня свого перебування у Вінниці я долучився до місцевих активістів, які своїми планами, діями та інформаційною підтримкою показують, як треба вирішувати питання місцевого чи національного рівня. Патріотам багатьох міст, особливо на лінії розмежування, хочу побажати сміливості у спілкуванні з владою, системності у роботі та чіткого розуміння своїх кінцевих дій. Досвід нашої боротьби за права і свободи доводить, що обов'язково повинен бути лідер, який має достатньо енергії та натхнення для такої боротьби. Я давно казав, що війна зачепить кожного і сьогодні кожен відповідальний громадянин повинен стати волонтером і робити все можливе заради вирішення поточних питань свого міста, зміцнення економіки та патріотичного виховання наших знайомих, друзів та, насамперед — наших дітей.

Фото: bbc.com