Наприкінці липня 2014 року спецпризначенці та бійці 34 батальйону територіальної оборони міста Кропивницький (колишній Кіровоград) вибили терористів із окупованого Торецька. Серед визволителів був і вінничанин Олег П'явка. Про успішну наступальну операцію — далі у матеріалі Vlasno.info.
Місто було окупованим три місяці, бій за звільнення тривав кілька годин, врешті Торецьк опинився під контролем українських військових.
– Від комбата ми отримали команду на бойовий переїзд із раніше займаних позицій. Виїхали із місця дислокації без речей, з собою були лише зброя та боєприпаси. Вирушили тоді дві колони, – пригадує пан Олег. – Ми, нібито, мали заїхати на зачищену територію та утримувати її, однак на околицях міста ми вступили в бій. Місцевість була незнайома, тоді ж зрозуміли, що ми — на ворожій території. Коли після звільнення почали розміновувати ділянки землі, то виявили там купу мін, розтяжок та гранат. Після того, як бойовики вийшли з міста, ми зайняли їхні позиції, розтягнулися під Горлівкою. Два року тому були сприятливі умови звільняти Горлівку, але ми не отримували наказу. Тоді Горлівку можна було звільнити за два дні.
До міста військові їхали у двох колонах, але на блокпосту поблизу міста бойовики пропустили лише дві БМП сил АТО. Таким чином, наші залишилися без броні. Тоді й розпочався важкий бій із високою щільністю вогню. Зброя виходила із ладу.
Про українських визволителів висловлювався у соцмережах навіть ватажок бойовиків Ігор Стрєлков, посилаючись на нерівні сили. За його словами, на Майорський блокпост зайшло близько 20 танків із прапорами США та НАТО, а солдати говорили англійською мовою.
– Звісно ж, це брехня. У нас не було танків, коли ми заходили у місто, – запевняє мене співрозмовник.
Нагород за звільнення міста чи інших відзнак від оборонного відомства вони не отримали.
– Згідно з документами, нас під час тих подій не було. Нагородили посмертно лише двох хлопців, хоча, на мою думку, і цих втрат можна було уникнути.
Про наступ українських військових у нинішніх умовах, коли бої точаться вже два роки, Олег відповідає народною мудрістю: під лежачий камінь вода не тече.
– Укріпитися та стояти на позиціях — це легше, аніж наступ, – каже пан Олег. – Йти вперед — це складна наступальна операція, бо це хід по території, де невідомо, чи є міни; ти не знаєш, чи чекають тебе там. Та й військо зараз не таке, як було два роки тому, а більш деморалізоване та не таке мотивоване. Стоячи на місці, перемога не здобувається.
Головне фото: novynarnia.com, фото надані Олегом П'явкою
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter