Два тижні мужньо тримався 32-й блокпост на "Бахмутці" (траса Лисичанськ-Луганськ) у жовтні 2014 року. Сьогодні учасники бойових дій, які разом вистояли в облозі, ще й без води, зібрались на зустріч у центрі Вінниці. Кажуть, традицію цю започаткували 2015-го, і тепер щороку в останню суботу жовтня влаштовують такий День пам'яті, повідомляє Vlasno.info.

– Якось навіть й не думали, як назвати наше зібрання, - посміхаються вояки. - Зустрічаємось та спілкуємось. Ось і все.

Перше місце зустрічі побратимів — Майдан Небесної Сотні. Гомонять деякий час, питають одне в одного, як життя-буття, кладуть квіти до пам'ятника Героям Небесної Сотні. Для пам'ятного фото командир роти, капітан Олег Тарахкало розгортає прапор.

– Це наш, який був тоді на 32-му, - каже тихо. Після фотографування акуратно складає прапор та кладе до наплічника. - Зазвичай нас збирається до 30 чоловік. Приїжджають зі всіх куточків Вінниччини та України. Я, наприклад, у Києві живу. Зустріч проходить саме тут, бо наша військова частина 3008 базується у Вінниці.

Про події 5-річної давнини розповідає неохоче. Зазначає лише, що з цими хлопцями (показує на тих, хто зібрався), можна легко відбити будь-якого ворога.

– Вони тоді прийшли майже непідготовленими. Але у них всередині був стрижень. Тому й вистояли в тих нелюдських умовах (після взяття в облогу бійці вимушені були два тижні обходитись без води — ред.). І наш український народ зможе вистояти і перемогти тільки тоді, коли знайде в собі цей стрижень, - говорить Олег Леонідович. - Треба тільки пам'ятати, завдяки чому ми можемо зберегтися як нація: традиції, віра та мова. Чомусь грузини, наприклад, не соромляться розмовляти за кордоном грузинською? Вони пишаються своєю мовою! А у нас, в нашій рідній Україні, ми переходимо на російську. Нонсенс!

З ним погоджується й командир батальйону оперативного призначення Національної Гвардії України Анатолій Боженко. А ще згадує про недолуге керівництво країни, яке допустило таку ситуацію.

– Нас постійно зраджували. Якби не зрада, то ми б давно вигнали ворогів з України, - наголошує комбат. - Злили хлопців в Іловайську, злили в Дебальцевому.

Всі, хто підходить, міцно тисне руку командиру, обіймає, дякує, що зберіг усіх живими.

– Так, дійсно, у нас обійшлося за рік без втрат. Але по дорозі додому, вже коли ми демобілізувались, загинув наш боєць з позивним Полтішок (Сергій Павлюк з Літинського району загинув 15 липня 2015 року — ред.). Він був поранений на 32-му блокпості, ми його евакуювали, зробили усе можливе, щоб врятувати. Але не вберегли пізніше, - зітхає Олег Леонідович.

І сам командир роти був важко поранений. Бійці кажуть, що досі носить осколок під серцем. А комбат їхав 14 жовтня на підмогу, коли дізнався, що 32-й потрапив в оточення, але по дорозі їх бойові машини розстріляли. Двоє бійців загинуло, а комбат на три місяці потрапив у полон.

За годину усі вирушають до пам'ятного знаку Небесній Сотні та Героям АТО. По дорозі згадують усілякі випадки, які трапились під час "пекельної" облоги.

– Було таке, що ми БРДМ гасили кабачками, - жартує заступник командира батальйону батальйону оперативного призначення Нацгвардії України В'ячеслав Блащук. - Після обстрілу снаряд потрапив у бойову машину, то ми відкривали банки з закрутками та гасили ними. У нас їжі було достатньо, а от води зовсім не було. Одного разу навіть довелось полоненого сєпара міняти на воду. Він на машині вирішив на таран брати наш блокпост. Ми його трохи підлікували, бо поранений був. А потім до нас з білим прапором вийшли, щоб забрати "свого". То ми сказали, що віддамо за сто літрів води.

Також розповідають, як доводилось варити картоплю в олії. Мовляв, наливали олії в каску, і так варили. А ще скрутно було без цигарок.

– Переважно крутили самокрутки з чаю, пробували з листя, але ті "не пішли". Тим, хто звик до двох пачок цигарок в день викурювати, було дуже несолодко, - згадує боєць батальйону оперативного призначення Нацгвардії України Вадим Лісниченко. - У декого навіть були навіть думки зовсім покинути палити.

Біля пам'ятного знаку Небесній Сотні та Героям АТО влаштовують хвилину мовчання, кладуть квіти та йдуть на Алею Слави Центрального міського кладовища. Пом'янути свого побратима Сергія Павлюка.

Наразі територія, де знаходився 32-й блокпост, є непідконтрольною Україні.

Довідково:

32-й блокпост був розташований неподалік села Сміле і міста Слов'яносербськ.
Бої за 32-й блокпост, прозваний як «долина смерті», тривали 13-28 жовтня 2014 року.
32-й блокпост утримували порядка 120 бійців зі складу Вінницького полку НГУ та 80-ї аеромобільної бригади. Проросійські збройні угруповання оточили блокпост, і туди не могли доправити воду, провізію, екіпіровку та боєприпаси.

Читайте також: «Козацтво мене загартувало» – вінницький АТОвець.

Фото: Тетяна Щербатюк