У псевдореспубліках, які проголосили окупанти у деяких регіонах Донецької та Луганської областей, вкотре змінюються куратори. Відповідно до цього, бойовики міняють своїх «лідерів» та риторику відносно України.

Нещодавно деякі ідеологи сепаратизму з Росії та місцеві колаборанти почали поширювати інформацію про те, що радника Путіна, колишнього головного ідеолога Кремля, Владислава Суркова відсторонили від посади куратора проектом «Новоросія». Політичні експерти неодноразово наголошували, що Сурков проводить доволі ліберальну політику відносно окупаційних сил та намагається поступово повернути «ЛДНР» під юрисдикцію України. Здавалося б, передумов для звільнення Суркова з цієї посади немає. Проте вони є. І полягають у непослідовності політичної волі Москви.

Спробуємо визначити основні аспекти, які могли вплинути на відсторонення куратора та його заміну людиною, більш лояльною до України.

Неконтрольованість бойовиків

Ще на початку сепаратистських мітингів у Донецьку, Андрій Пургін неодноразово казав, що не може контролювати усі сили та процеси, бо за кожною групою та формуванням стоять люди, інтереси яких протирічать між собою. Тоді це було не помітно. Але картинка чітко окреслилась, коли почались повноцінні бойові дії. Відчувши смак грошей та крові, бойовики почали конфліктувати між собою. Подекуди їх чвари видавались за дії українських партизан, проте більшість з них була просто війною за території, ресурси та грошові потоки.

Особливо чітко некерованість «армії новоросії» проявила та продовжує проявляти у Луганській області. Три великі угрупування лише влітку перестали відкрито воювати між собою. Проте цьому передувало винищення польових командирів та особливо ідейних бойовиків.

У Донецькій області бойовики від початку були більш дисципліновані, проте це не заважало їм регулярно винищувати один одного та проводити неузгоджені атаки на позиції сил АТО (як-от третього червня під Мар'їнкою, коли артилерія терористів гатила по власним військам, які без погодження вирішили прорватися до Запорізької траси. Тоді за різними оцінками загинуло від 200 до 500 бойовиків).

«Харчування з землі»

Для представників терористичних угрупувань є звичайною практикою отримувати кошти на своє існування шляхом залякування та крадіжок. Звісно, Росія виділяє кошти на «заробітні плати» для бойовиків, проте суми рідко перевищують 2000 гривень. Якщо зважити на ціни на окупованих територіях та бажання багатьох збагатитись на війні, то легко зрозуміти, до якого рівня там виріс рівень злочинності. Основними шляхами отримання вигоди є «кришування» бізнесу, перепродаж автівок до РФ на запчастини, викрадення людей, контрабандне ввезення вугілля на визволені території. А все це укупі поступово нарощує незадоволення народу «владою» псевдо республік та підриває довіру до північного сусіда.

Сирія

Сирійська криза нанесла занадто потужний удар по Росії. Спроби врятувати режим Асада відволікають від нещодавно побудованої доктрини – захист російськомовного населення південно-східних областей України від фашистів та неонацистів. Інтерес Москви до «Новоросії» чітко визначають оголошення про набір до добровольчих загонів з високою оплатою, які мають допомагати «братньому народу» Сирії. Тобто, навіть впевнені адепти «руського міра» бачать, що Кремль вбачає у людях лише інструмент для реалізації власних амбіцій, але не як власних громадян.

Добровольчий рух навіть у зазомбованій Росії через слабку мотивацію поступово згасає. Єдине, що його втримує на рівні, достатньому для ротацій та відправлення бійців до Сирії – грошові вливання. Проте «запас жиру», який Москва накопичила за міжкризовий період, тане надшвидкими темпами.

Про те, що гроші закінчуються, кажуть навіть кремлівські пропагандисти. Так, нещодавній арешт «міністра вугільної промисловості лнр» вони пов'язують з перенаправленням фінансових потоків до інших людей. Першим дзвоником переорієнтації шляхів фінансування став арешт Пургіна та тиск на його оточення. Другим – фактичне позбавлення Захарченка повноважень – зараз він виконує роль «національного лідера» та суто грає на публіку.

Поганою тенденцією останніх днів стало загострення ситуації на фронтах. Терористи навіть не приховують того, що використовують заборонене озброєння. Складається враження, що «ЛДНР» спеціально порушує режим припинення вогню для ескалації конфлікту зі сторони України. Тоді для посилення власних позицій у регіоні, скоріш за все, Президенту доведеться звернутись до країн НАТО. Щоправда, війська північно-атлантичного альянсу ми не побачимо. Захід може надати нам зброю та збільшити кількість інструкторів. Максимум, що ми можемо отримати як тимчасовий член радбезу ООН – контингент «блакитних шоломів», що ніяк не змінить ситуацію у регіоні, а лише може спровокувати новий виток конфлікту.

Як бачимо, ситуація навколо найгарячіших точок стає патовою для Росії. У Молдові успішно проходить революція і нарощується загроза швидкої втрати Придністров′я. Україна поступово покращує власні збройні сили та починає бути відносно потужною військовою машиною. Сирійська опозиція потроху, але впевнено відтісняє урядові загони та терористів ІД майже на всіх напрямках. Відповідно, людина, що прийде на місце Суркова, зустріне безліч проблем і матиме «правильно» визначити геополітичні пріоритети Кремля. Виснажена матеріальна та людська база не дозволяє вести війну на два фронти, тому Москва має у найближчі дні визначити який театр бойових дій потрібно згорнути.

Остаточне рішення проблеми кураторів та пріоритетності напрямків стосунків між Україною та невизнаними республіками ми побачимо найближчим часом. Зараз варто очікувати безліч арештів чиновників різного рівня у «ЛДНР», які послідовно відстоюють або незалежність територій, або приєднання їх до Росії. Спочатку почнеться поступова «українізація» сепаратистських ЗМІ, потім зміниться риторика переговорів, і вже за декілька років ці території повернуться до України.

Проте зважаючи на алогічність дій Кремля сказати щось із впевненістю важко. Єдине, що зараз можна стверджувати – куратори дійсно міняються. Але що тепер буде з окупованими територіями – невідомо.


Фото: censor.net.ua