Рік тому пішли з життя захисники Донецького аеропорту, вінничани Сергій Зулінський, Леонід Шевчук, Дмитро Франишин. 20 січня 2015-го вони воїхали на евакуацію поранених у Донецькому аеропорту. Не повернулися.

Родичів довгий час заспокоювали, мовляв, бійці у полоні, потім — що зникли безвісти. Згодом рідні побачили відео сепаратистів про те, що колона українських військових потрапила у засідку терористів, їх обстріляли.

Навесні рідні поїхали у Дніпропетровський морг на опізнання. То виявилися вінничани-кіборги.

У закритих домовинах привезли "кіборгів" у Вінницю аж першого квітня. Вінничани тоді, прощаючись, стояли на колінах. 

Протягом цього року було відкриття меморіальної дошки на будинку, де мешкав Сергій, перейменування вулиці Тарногородського на вулицю імені Сергія Зулінського, дружині та донці влада обіцяла житло.

– Цей рік пройшов важко. Донька цьогоріч зробила перші кроки та почала говорити, – розповідає дружина Сергія Зулінського Катерина. – Вона все розуміє: показую фото та запитую, хто це. Відповідає, усміхаючись, що тато. Підросте — розповідатиму, як сильно татко її любив, про те, що був героєм та патріотом, хороброю людиною. Він не покинув своїх хлопців, знаючи, що вирушає в дорогу в один кінець. Ходитимемо зі Златою до меморіальних дошок, на могилу. І вулиця, названа іменем Сергія — також для дитини, для майбутніх поколінь.

Катя воліє, аби її не називали вдовою, а дружиною українського воїна.

– Раніше справді часто думала, що у 23 роки я — вже вдова. Але згодом ця думка змінилася. Він — хоробрий воїн, а я — його дружина.

Нинішнього морозного та сонячного ранку рідні, знайомі та друзі прийшли на Алею Слави, де поховані вінничани-десантники, пом'янути хлопців, загиблих рівно рік тому.

Нагадаємо, що бої за Донецький аеропорт почалися 26 травня 2014 року і тривали 242 дні. 22 січня 2015 року постійних обстрілів не витримав дах.

Фото Людмили Кліщук