Сьогодні, 27 грудня, до Вінниці із передової повернулися бійці 9 батальйону територіальної оборони. На площі Героїв Небесної Сотні їх зустрічали близько двохсот людей — рідні, друзі та керівництво міста.

Бійці приїжджають на годину пізніше запланованого часу. Під'їхавши до площі, шикуються в колону, а потім проходять зі знаменами уже традиційним коридором, який утворили люди. Бійцям дарують квіти і кричать "герої", та "слава". Хлопці та чоловіки посміхаються, проте видно, що вони стомлені.

Першими із поверненням додому бійців привітав виконуючий обов'язки міського голови Сергій Моргунов. Він подякував їм за мужність та побажав гарних новорічних свят.

Бійця Ігоря Попадюка прийшла зустрічати вся родина: дружина Оксана, 11-річна донька Яна, мати Лідія Климентіївна. Ігор схиляється та цілує сина, який сидить у колясці. До того, як піти у зону АТО, Ігор працював на приватній фірмі.


— Сина бачив всього два рази: у роддомі та на хрестинах, зараз йому вісім місяців то от побачив втретє, — розповідає. — Доїхали добре, додому, знаєте дорога завжди коротша. Найбільше, що підтримувало там — це спілкування із сім'єю. Особливо, коли розумієш, що вдома все добре. Нашій родині багато допомагали друзі.

Донька тримає в руках сині та жовті квіти, обійнявши батька, не хоче його відпускати. Дружина та мати поряд витирають сльози.

— Ми просили раніше: приїдь, зроби передишку, ми ж бачимо по телевізору, яка там стрілянина, — розповідає Лідія Климентіївна. — Але я оптимістка, чекала і знала, що він обов'язково повернеться.

Коли майже всі — і бійці, і рідні — розійшлись, на площу заходить Максим Камінський з Іллінців. На руках тримає чорного кота Графа. Запевняє, що нікому його не віддасть, залишить у себе вдома.

- Це справжній "атошник" і ми не могли його там залишити. Є ще киця, вона позаду у друга, — гладить кота по голові. — Знаєте, найважче психологічно, коли знаєш, що тебе вдома чекають. У мене це дружина і син, якому місяць. Бачив його лише раз, в роддомі. Коли можна, нас, звісно, відпускають.

До товариша підходить Юрій Янковий, теж з Іллінців. Розстібає бушлат, звідти виглядає чорна мордочка Графині.

— Вони мишей у бліндажі ловили, поки ми спали, ато дуже діставали, — розповідає. — Місцеве населення ставилося до нас дуже по-різному. Є такі, які підтримують українську армію. Ось навіть батько із сином привезли нас із вантажем звідти до Вінниці. Волонтери до нас приїжджали дуже часто, за що їм окреме спасибі. Завдяки їм ми були забезпечені усім.

Площа спустіла досить швидко — за півгодини. Бійці поспішили додому відпочивати.