Новий рік зазвичай відзначають гучно і з помпою, проте не цього року. Після тяжких потрясінь українці воліють відзначити свято спокійно і без зайвих веселощів, аби «не зурочити» і не накликати нової біди.
А яким буде свято у тих, хто в буквальному сенсі пройшов крізь вогонь? Тобто, у воїнів, які повернулися з АТО з пораненнями та лікуються у Вінницькому військово-медичному центрі.

Про бійців, як завжди, подбали волонтери. 31 грудня в обідній час у їдальні центрального корпусу, прикрашеній ялинкою та гірляндами, усіх бійців зустрічали Дід Мороз зі Снігуронькою. Кожному вручали солодкий подарунок та запрошували до святкового столу.

Власне, святковими столи виглядали завдяки старанням Лілії Любун та Наталії Федчук з Вінницького центру професійно-технічної освіти переробної промисловості.

– Ми вже не вперше приходимо сюди, щоб засервірувати столи до свята, –  говорить пані Лілія. –  Подібне ми робили і шостого грудня, і на Святого Миколая, і перед Різдвом будемо прикрашати столи.

–  Це допомагає хлопцям відчути домашню атмосферу і дух свята, –  додає пані Наталя, –  намагаємося, щоб усе виглядало по-домашньому і гріло їм серця. Тому викладали серветки у вигляді сердечок, ялинок.

Благодійний фонд «Архангел», який і допоміг накрити святковий стіл, як виявилося, займається дуже широким спектром проблем:

– Діяльність нашої організації спрямована на соціальну реабілітацію учасників АТО, –  розповідає Валерій Шкляренко, співзасновник «Архангелів». – Головне – ми повинні запобігти формуванню у них так званого «афганського синдрому». Ми допомагаємо бійцям адаптуватися, знайти роботу, знайти своє місце у мирному житті. Ми є і тут, є і в АТО, трохи допомагаємо госпіталю, бронюємо машини.

Дмитро Клічев приїхав з 25 батальйону «Київська Русь», що базується біля Дебальцевого, на ротацію. Невелику відпустку використовує для волонтерства.

– Приємно, що в цьому святі є і наша участь. Я тут колись лежав із пораненням, –  розповідає Дмитро, – зараз стараюся допомогти хлопцям, які перебувають тут.

Самі бійці, що отримали солодкі дарунки, міцні рукостискання від Діда Мороза і поцілунки від Снігуроньки, не приховують свого гарного настрою:

–  Все чудово, тут прекрасне ставлення до нас, і завдяки волонтерам, відчуваємо себе потрібними, –говорить боєць 128 бригади Віталій Бережок, який чекає на планову операцію.

– Начальник служби відділу логістики ВМЦ Павло Грушко задоволений тим, що волонтери приділили увагу бійцям, проте зауважує, що свято будь-якою ціною для бійців вони б організували. Адже позитивні емоції їм тільки на користь.

–  На свято Миколая була концертна програма прямо тут, у їдальні, –  каже Павло Сергійович. – А на Різдвяні свята будуть уже колядки.

Привітавши тих, хто приходив до їдальні, святкова делегація відправилась до реанімації, у хірургічне відділення та до інших поранених, які не змогли прийти сюди.

Олена Верлан, керівник об'єднаного координаційного центру волонтерів запевняє, що їх центр реагує на будь-які потреби поранених – їм купують одяг, ліки і все, що може знадобитися.

–  Ще Пирогов сказав, що медична допомога – це лише десять відсотків лікування, все інше залежить від догляду та піклування, –  говорить пані Олена. – Ми робимо все можливе для того, щоб наші захисники почували себе тут, як вдома.

Помічників, що організували воякам новорічні подарунки, виявилося дуже багато: Теплицька самооборона привезла пиріжки, благодійний волонтерський корпус «Архангел» пригостив тортами, цитрусовими та напоями (не спиртними), а у Центрі харчових технологій зліпили 1200 вареників на вечерю.

– Подарункові цукерки та чашки із зображенням Вінниці вручили кожному бійцеві, усього 121 комплект, – хвалиться Олена Верлан. – Не всі хлопці є вінничанами, тому нехай у них залишиться щось про нас на згадку.

Паралельно благодійники відклали 17 подарунків для тих захисників, які мають прилетіти на лікування до госпіталю у Новорічну ніч.


Самі ж госпіталізовані бійці радіють святу, чекають змін і планують зустрічати Рік Вівці перед телевізором у чоловічій компанії.

–  Шампанського під подушками не ховав, мені не можна алкоголю, –  переконує Михайло, що лікується в хірургічному відділенні. –  Стільки людей чудових приходить, що зовсім не сумно. Будемо дивитися телевізор та виспимося добре – от і все святкування.

Чоловіки дякують усім і запевняють, що свято є свято, і відзначати його, хоч і скромно, але все ж треба.

І саме завдяки нашим воякам ми можемо святкувати цей Новий рік під мирним небом.