Політична криза в країні, запустивши маховик трагічних кривавих подій, оголила давнішні пробоїни на кораблі української державності. Під тиском бурхливих вод негараздів та потрясінь і без того ненадійна, місцями дірява обшивка нашого спільного судна загрозливо затріщала по швах. Припустимо, що за допомогою буксиру, в ролі якого виступає фінансова та дипломатична допомога міжнародної спільноти, нам вдасться уникнути катастрофи та доплестися до найближчого доку. Але щоб знову вийти в море і поставити свої вітрила на зустріч вітрам процвітання та добробуту, нам, як команді корабля, в край необхідно взятися за капітальний ремонт, себто реформи. Звісно, ця думка не є новою, але, нажаль, доводиться висловлювати її знову і знову, щоб донести до всіх.

З усього спектру необхідних нам реформ чи не найважливішою є адміністративно – територіальна. Без децентралізації влади, перерозподілу повноважень між центром та регіонами та встановлення принципово нового типу відносин між ними, наш оновлений корабель ніколи в житті знову не попливе. Більше того, всі інші реформи без цієї ризикують провалитися, натрапивши на саботаж з боку невдоволених регіональних еліт та громад. Центральна влада в нашій країні відверто кажучи ніколи не знала, не знає і не хоче знати проблеми провінції. В підсумку це призвело з одного боку до самоорганізації населення та зародження паростків громадянського суспільства в країні, а з іншого – до відвертого несприйняття авторитету Києва частиною жителів сходу країни. Треба чітко усвідомлювати, що жоден донеччанин ніколи б в житті не піддався впливу російської пропаганди і не пішов би на жоден «референдум», якби в нас нормально функціонувала вертикаль влади, а відкритий діалог між центром та регіонами був налагоджений. Так само б ми не пережили трагічні революційні події, якби Янукович і ко дійсно «почули кожного», та окрім власних бізнесових інтересів і політичних амбіцій враховували б ще проблеми та потреби пересічного українця.

Але, «маємо те, що маємо»... А маємо ми паталогічно нереформовану адміністративно - тереторіальну систему, місцевих князьків типу Коломойського та Ахметова, і, що добре, - сплеск громадянської активності. І якщо дати людям можливість самим вирішувати нагальні проблеми свого села, міста, району, якщо надати їм право реально впливати на чиновницький апарат, якщо дозволити їм хоча б просто самим обирати собі губернаторів, то жодна Верховна Рада і жоден Кабмін, при всьому бажанні, не зможуть завадити суспільству власноруч будувати своє світле майбутнє, ремонтувати свій корабель.