Лист посіпакам "української" олігархічної держави

Окутані досі таємницею, "відморозки" для влади, "месники" для пересічного українця, а по факту – знедолені українські діти, котрі приймають дорослі рішення.

Знаєте, я практикую безоціночні судження. Мені це подобається. Та українська політика і саме життя переповнене дурним явищем оцінювання.

Але уявіть лева, що наздоганяє і убиває лань. Якщо ви родичі лева – у вас буде сімейна вечеря. Якщо родичі лані – у вас будуть поминки. А якщо ви спостерігач збоку – ви фіксуєте факт убивства жертви хижаком в ім"я задоволення потреби у їжі і природній відбір.

Майдан – протест проти свавілля одиниць під мовчання мільйонів у 90-тих, що забрало у нас майбутнє. Перспективу. Країну. Мрію.

А ці діти не мовчали. Брали і розбивали бруківкою сферу на голові біомашини, для котрої "наказ" дорожче совісті і здорового глузду.

Сподівання. Віра. Надія. Олігархічна природа революції і... знову ми розмінна монету у війні кланів, котра переростає у зручний комерційний проект - АТО.

Всі ми паливо у пожері революції – проголошує молодий радикал-ідеаліст. "Так чому б цим паливом не розтопити війну і не заробити грошенят?" – говорить представник капіталу. І брехливими піснями про свободу і патріотизм відправляє неповнолітніх українських дітей на фронт.

А вони ідуть. Вірячи у ідеали. І не помирають. Виживають. Воюють. Стають образом ненависті всього "рузкого міра". Стають кумирами нового втраченого покоління українців, котрі хочуть стати не програмістами чи космонавтами, а солдатами соціальної і національної революції.

Вертаються з фронту. Сміються смерті у очі. А їм в очі сміється олігархічна машина експлуатації і брехні під назвою держава... Сміється показово, мов, не знайшли винних у розтрілах на Майдані? Ой як шкода. Рвеш портрет президента? СІЗО, аби іншим було не завадно владу критикувати. Незадоволений командуванням на фронті? Кримінальна справа чекає на тебе в тилу. Я мовчу про соціалку і економіку.

Але ж "діти", після крові і куль на Майдані і війні – це не діти, це солдати. Солдати помсти знедоленого покоління. Ми боялись це говорити відкрито, дехто міг про це помріяти серед однодумців, але... Але після смерті Сашка Білого, ми чекали, чекали його послідовників. І Вони з"явились.

І жодна державна істота не уявляє собі, який механізм ви запустили. Кумири нового покоління – Бандера і Махно, готові залізом зустрічати ворога. Кумири молоді – "народні месники", що відновлюють справедливість зброєю. Орієнтири – боротьба, війна, революція, замість навчання, роботи, творення.

Олігархічні морди і їх васали - ви ж сидячи на Олімпі, гріючи своєю сракою золотий унітаз, думаєте, що все, як і раніше, зійде вам з рук. Мовляв, в 90-тих "тєрпіли" ковтнули, і тут буде те саме. Ви п"янкі від своєї безкарності. Але перед вами інші люди, абсолютно...

Нам немає що втрачати. У нас немає перспектив. У нас немає віри ні вам, ні у світле майбутнє. Ми ніби живі, але уже мертве покоління. І якщо у Чечні – традиції опору передавались від батьків до дітей, ми першопрохідці...

Ми вчимось. Дуже швидко. Нас не вчать прощенню, бо прощення уже немає вам. Нас не вчать милосердю, бо ми не бачили його в цій країні. Ми вчимось виживати. будь-якою ціною.

Точка непройдення є, сучасні революційні мученики, сучасні герої, конкретні справи... Цього чекає навіть той, хто звик терпіти за совка, бо прагнення свободи - передається повітряно-крапельним шляхом.

Людям треба новітній Кармалюк, Гонта і Залізняк. Наполеон з"явився над муштрованою у революції французкою армією. Гітлер з"явився серед реваншистських настроїв колись великої Німеччини. Чому так? Бо ми соціально не зріла група, яка не здатна захистити від всього цього лайна НАВІТЬ своїх дітей.

І це невротизовані "діти" і ті, хто заразились від них духом свободи, завтра будуть чинити такі речі, які ми бачимо у Києві. А знаєте, що найстрашніше? Вони будуть отримувати від цього задоволення, як в свій час отримував беркут, катуючи активістів.

Я ніколи не був і не буду прихильником авторитарної влади. Тим паче хунти. Але знаєте що? Українці уже психологічно до неї готові. А український олігархат і далі бавиться з нами у демократію з присмаком плутократії, збільшуючи тиск, не розуміючи, що чим більший тиск – тим сильніший опір.

І навіть те, що ця "війна" ніколи не закінчиться – не врятуває вас. Невроз вріс у нові покоління українців. А іделістична молодість вимагає звершень і помст. А ті, хто вчора мовчки спостерігав, як ви грабуєте країну, завтра так само мовчи буде спостерігати, як ваші тіла хилитаються на стовпах.

Аборти революції. Аборти війни. Аборти України...

Моліться, щоб майбутнім лідером нації став якийсь Корчинський, що, як переконана віруюча людина, не дозволить вас сильно мучити перед смертю, а не якийсь махновець після 3-х поранень на фронті.

Віта і інші – продукт виховання у вашій "Україні".
Вчинок цих дітей – це "подяка" і відношення наших поколінь до вас.

Тікайте, дурні, ібо не відаєте, що творите...