Днями у Вінниці відбулася, на перший погляд, непримітна подія: до "Дня звільнення Донбасу" від фашистських загарбників кілька переселенців, студентів поклали квіти до меморіального комплексу у центрі Вінниці. Згадали, що розповідали про Другу світову війну їхні дідусі та бабусі, порівнювали із теперішніми подіями на батьківщині.

Як це було

Червона армія зайняла місто Сталіно (тепер Донецьк) 8 вересня 1943 року. Спекулюючи на цій події, влада виробила новий міф про «звільнення» регіону. Останні «совєти» так спішили залишити облцентр до того в 1941 році, що безвладдя тривало в місті три дні. За цей час розбій і мародерства достигли таких масштабів, що населення з надією на «стабільність» зустрічало нову німецьку владу.

Ні для кого не є таємницею, що населення переважної більшості території України не вважає радянську владу окупаційною. Адже зміна поколінь, масові репресії та голодомори поступово зробили свою справу. Історія України в цілісному вигляді була недоступна в радянські часи. Однак все змінилося в 90-ті роки. Саме тоді нова шкільна програма, а також родинні спогади і багато інших факторів створили навіть в найбільш зрусифікованих містах сходу України нове покоління молодих людей. Вони, зазвичай, свідомо обирали, іноді навіть відмінний від батьківського, ціннісний і національний пріоритет.

Особливо це пожвавилося після 2004 року. Тоді в результаті суперечок на історичну тематику на загальноукраїнському рівні ствердився спільний напрям. Ним стало відмовлення від радянського трактування історії в бік поступового прояснення білих плям. Такими темами став і Голодомор 1932-33 років, і міф про «Велику Вітчизняну війну», і збройний опір радянській владі після закінчення Громадянської війни, і взагалі сама концепція участі населення України у війнах ХХ століття.

В радянські часи міцно вибудовувався міф про саму однорідність «Донбасу». Він подавався як новітня «етнографічна» область. Як ми бачимо, саме на цих землях експеримент по виведенню «радянського народу» виявився найбільш вдалим. Кількість відвертих «сталіністів» серед керівництва області, а також викладачів вишів тривалий час була значно вищою, ніж в інших регіонах СРСР.

Цікавим фактом є те, що міф про «єдність» Донбасу підкріплювався не тільки владою, але і невіглаством місцевого населення та всієї країни. Зміна кордонів області відбувалася паралельно із постійним припливом немісцевого люду після війн та репресій, які супроводжувалися знищенням і виселенням місцевого українського населення.

З історії створення «Донбасу»

3 липня 1938 року «стара» Донецька область була розділена на Сталінську (Донецьку в теперішніх кордонах) та Ворошиловоградську (Луганську). І незважаючи на етнографічну неоднорідність регіонів за цими областями досі закріплена назва «Донбас».

Донбас, як геологічний регіон, із переважним поширенням пластів кам'яного вугілля тягнеться зі сходу Дніпропетровської області (Західний Донбас) і до сходу Ростовської області (Східний Донбас).

Не так багато людей знають також, що Сталіно було названо зовсім не через позивний грузинського терориста на прізвисько Джугашвілі. У 1924 році Сталін не мав такого впливу у державі. Місто було відоме тим, що давало країні надзвичайно багато чавуна і сталі.

Ми, вихідці з Донбасу, зараз не маємо іншої дати звільнення нашого міста. На жаль, день звільнення від нацистських окупантів є часткою нашого минулого. Ми пам'ятаємо про це з розповідей наших рідних, які жили під час війни.

Але заміна одного окупанта іншим в часи Другої Світової війни досі святкується в Донецькій та Луганській областях. І зараз присутність українських військових місцеві сприймають саме як окупацію. Проте, новітня історія нашої країни створює й нові міфи. Кожне звільнене від терористів місто на території обох східних областей має свою дату.

Якщо російських імперських шовіністів не дивують «ікони» Сталіна, а комуністичні атрибути сміливо поєднуються із фашистськими ідеями в рамках «русскага міра», то не варто дивуватися і сучасним реаліям.

Нейтральне і схвальне ставлення до радянських ідолів серед старшого покоління звільненого Сходу України не викликає протиріч із неприйняттям символіки терористів.

Однак, це не стосується величезної кількості молоді регіону. Вони виходили із українськими прапорами на мітинги весною минулого року. Вони звільняли і звільнятимуть рідні міста у лавах українських визволителів. Таким чином «радянське» свято набуває нового значення у вигляді дня пам'яті всіх загиблих під час звільнення Батьківщини.


Фото: tyzhden.ua