День міста у форматі фестивалю національних меншин відзначали у Брацлаві на Вінниччині: адже місто є одним із небагатьох в Україні, де, крім українців, проживають ще й поляки, росіяни, євреї та роми. Знайомилася із нацменшинами і кореспондентка Vlasno.info.
У суботньому парку в Брацлаві ніде було і яблуку впасти: мешканці, гості міста, ярмарок, виставка народних майстрів тощо. Та родзинкою заходу стали «національні містечка»: роми, поляки, старообрядці та євреї представляли свої автентичні смаколики, ремесла, знайомили із традиціями, історією та побутом.
Млинці, частівки та огірок в пляшці
У містечку старообрядців чи не найвеселіше – пані Євгенія у сарафані і співає, і частує, і наливає.
– У бутылке огурец, кто пришел к нам – молодец, - вигукує вона, демонструючи пляшку із напоєм, у яку дивним чином помістився великий огірок.
Із цієї ж пляшки і наливає гостям, смакують млинцями, запивають узваром. Запитую таємницю, як огірок вліз у пляшку.
– Коли лише зник цвіт і з'явився маленький пуп'янок, ми його поміщаємо обережно, щоб не відірвати, у пляшку, - каже пані Євгенія. – Там він і росте до потрібного розміру. Коли дозріває – відриваємо, заливаємо горілкою.
Зараз у Брацлаві проживає майже дві сотні старообрядців. Раніше було більше, однак молодь роз'їжджається.
Характерно, що у містечку старообрядців чоловіки – із бородами. Із ще густішою «рослинністю» на обличчі – чоловіки на вицвілих чорно-білих світлинах, які також принесли та демонструють тут. Це – одна із традицій, чоловіки тоді носили бороди.
– Не голюсь вже років із 30. Дотримуюся традицій, але велику не відпускаю, бо кошлатиться – зле трохи, - каже один із них.
Пані Євгенія тим часом на відкритому вогні готує млинці.
– Блины, блины, блинчики – чтобы у вас водились в кармане червинчики, - припрошує вона гостей.
Детальніше про старообрядців Брацлава читайте незабаром на Vlasno.info.
Ромський чай та пісні під гітару
У містечку, яке презентують роми, пахне чаєм та співають пісні ромською. На столі — великий самовар. Жінки із покритою головою,спідниці – до землі, у дівчини – квітка у волоссі. Одна із них сьорбає чай із тарілочки.
– Я Вова, і я за національністю циган, – знайомиться зі мною чоловік, відклавши в сторону музичний інструмент.
Його родина у Брацлаві вже понад два десятки років. Загалом у містечку мешкає до семи родин ромів, компактно, в одному із мікрорайончиків містечка. Основний вид занять: їздять по селах, скуповують горіхи, металолом. Справа, кажуть, неприбуткова: коштів на прожиття не вистачає. Інші родини їздять на заробітки: у Москву чи Київ. Було б добре, кажуть, аби мати постійну роботу.
– Ми веселий народ, не сумуємо. З брацлавчанами-українцями стараємося жити дружно, контактувати із ними, але є і такі цигани, що там вкрав, там побив, там образив людину. Стараємося розвіяти міф про те, що циган пройшов – і щось за ним пропало. Моя родина дбає про свою репутацію, – запевняє Володимир.
Барона у Брацлаві немає, така собі «ромська демократія». Живуть за законами.
– Молоді хлопці не мають лаятися, жінки сидять окремо від чоловіків, а коли старші заходять до хати – їм мають поступитися місцем молодші, - каже чоловік. - Циган цигана не забуває. Якщо до нас заходить на обійстя гість – його треба напоїти чаєм. Іще один головний закон: цигану не має бути соромно за цигана.
Попри романтику оспіваного кочівного життя, брацлавські роми вважаються «корінними», осілими.
– У нас вже є свої домівки, ми ведемо осілий спосіб життя – і це добре. Бо коли ти не маєш, де постелитися – це не життя, – підсумовує Володимир.
Поляки в українській вишиванці
81-річна Анеля із сусіднього Монастирського зустрічає мене за столом із польським національним прапором та католицькими іконами і молитовниками. Стіл засланий вишиваними скатертинами, виставляються вишиті рушники та сорочки. Жінка вишивала їх сама.
– Ми зараз католики, тому що наші предки були поляками, - каже вона та починає по-польськи розповідати, які молитви знає та коли яку варто промовляти. – Обов'язково треба молитися – як дяка Господу Богу. Неодмінно – після прийому їжі. Досі після того як поїм, стаю навколішки та молюся Богу.
На столі – чимало старовинних католицьких молитовників польською мовою та ікон.
Єврейські смаколики у шабат
Алла живе в Ізраїлі уже 17 років, хоча сама родом із Брацлава. У євреїв сьогодні – шабат.
– Ця страва – хава. Її потрібно відламати та скуштувати із червоним вином – келих подається за столом по колу із молитвою, - розповідає жінка національну традицію. – Картопляна запіканка із кунжутним соусом. Маца із куркою – готується у вигляді бабки. Та улюблений дитячий смаколик – крильця курячі із фініковим медом та імбирем. Фарширована риба та бісквіт до чаю.
Також у єврейському містечку співали пісень під гітару на івриті – характерно, що співала пісень не єврейка, а корінна мешканка Брацлава Вероніка, продемонструвавши наочну співдружність та братерство двох народів.
– Це суперова ідея. Все, що об'єднує – нація, люди – це добрО, це чудово, це теплО. Частіше би так збиралися. Це потрібно: ще більше і яскравіше. Це тепло, - каже Алла про ідею фестивалю національних культур.
Місцева влада запевняє: непорозумінь на національному ґрунті не трапляється, чотири нацменшини мирно живуть у Брацлаві.
– Міжнаціональної ворожнечі немає – частіше сваряться сусіди, аніж на підґрунті національному чи релігійному, - каже селищний голова Брацлава Віталій Мазур. - У цьому сенсі у нас доволі спокійне містечко. Коли ситуації неприємні трапляються, то проблеми намагаємося вирішити, розставивши акценти у спілкуванні на позитиві. Якщо йдемо таким шляхом, то конфлікти залишаються у стороні.
Віталій Мазур
Так різноманіття Брацлава стало підґрунтям не лише для проведення масового свята, а й фактором, який іще раз об'єднав національно строкате містечко.
Фото Людмили Кліщук
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter