Вчора на етнофестивалі "Живий вогонь" у Хмільнику Вінницької області громади представили свої світлиці. Найяскравішою стала світлиця Жданівської об'єднаної територіальної громади (ОТГ). Адже вони розмістились не просто у ятці, а у стилізованій хатинці під очеретом, повідомляє Vlasno.info.

Навколо хатинки розкидане зілля, яке додає ще більшого колориту сільському будиночку. Крім того, біля хатинки поставили і плетений тин з глечиками та тюки з соломи.

– Просто натуральне сільське подвір'я! І кераміка справжня, – обмацує руками глечики мешканка Сум Ірина. – Вишлю фото своїм, то подумають, що я у селі, а не у санаторії.

У хатинку раз по разу заходять гості фестивалю з проханням сфотографувати цікавий об'єкт для селфі. І дивуються з внутрішнього облаштування "хати-мазанки".

– То у вас тут і піч є? Як цікаво! – вінничанка Світлана Кравець розглядає стилізовану піч та малюнки на ній. – А на ліжко можна сісти?

– Звісно, можна. Воно старовинне, йому вже більше 100 років. Хтось із місцевих майстрів його зробив, – відповідає директор Публічної бібліотеки Жданівської ОТГ Марія Вонхольська. Запрошує також одягнути старовинну вишиту сорочку. – А ми вас у ній сфотографуємо.

Застелили ліжко вишитою ковдрою. З обох боків одну на одну поклали по три подушки.

– Це давня техніка, на мішковині вишивати ковдри, які називались рапцун, або рапчун. Просто грубі нитки для них треба взяти, – зазначає бібліотекар Публічної бібліотеки Ірина Кисіль. – Цю ковдру вишили у радянські часи, бо використали нитки "Дарничанка". Зараз я таких й не бачила. А килими на стінах теж вишиті на мішковині. Тільки там інші нитки брали.

Над ліжком висять дві ікони, увібрані у вишиті рушники. На саморобній дерев'яній вішалці, вже на іншій стіні, окрім вишитої сорочки, висить й жіноча сумка.

– Дуже схожа на сучасну сумочку. З такою колись ходила моя родичка Ромуальда Леонідівна, – розповідає Ірина Євгеніївна. – Виплетена з лози, яку спеціально вимочували та випарювали. Мабуть, з випареної й отримували зеленкуватий колір. Зроблено дуже майстерно та охайно.

З іншого боку ліжка стоїть велика дерев'яна маслобійня. На стіну спираються також ціп, рогачі, коромисло.

– Ще тут не вистачає цеберків — дерев'яних відер, які й носили на коромислі. Але на сьогодні жодного цеберка не залишилось, – розводить руками Марія Вікентіївна. Піднімає з долівки, яка теж устелена зіллям, невеликий кошик зі щітками. Бере одну до рук, пропонує відчути її жорсткість. – Це так звана "кукла", якою вичісували кужель, щоб потім прясти нитки. Виготовляли такі "кукли" з кінських хвостів.

На печі зробили ще й припічок, де в ряд стоять горщики та глечики.

– На припічку стояли гладущики з пряженим молоком або горщики з кашею та борщем, щоб не вистигли, були теплими до обіду. А далі на стіні — мисник. На ньому теж старовинні миски, – показує Марія Вікентіївна. – Все збирали у людей. Їм подекуди це кухонне начиння не потрібне. А нам для нашої світлиці — якраз. Ця хатинка розбірна. Як треба, її наше комунальне підприємство "Війтівецький господар" збирає і розбирає. Сюди привезли усе на двох тракторах. Три години хатинку збирали і облаштовували.

Запрошує подивитись на трактори. Мовляв, вони універсальні. І сніг прибирають за потреби, і сміття вивозять тощо.

– Зілля накосили, напевне, в Качанівці. Там ставок є. А очерет ще вчора ми у сніпки в'язали, щоб щільно одне до одного лежали на "даху" і захищали від дощу, – запевняє Ірина Євгеніївна.

Відвідувачі продовжують фотографуватись біля хатинки та захоплюватись її "справжністю".

Читайте також: на "Живому вогні" спалили Марену.

Більше фото – на нашій сторінці у Фейсбуці.

Фото: Тетяна Щербатюк