Наприкінці літа, в час війни, ентузіастам Вінниці та столиці вдалося організувати аж дві культурно-мистецькі події: десятиденна мистецька резиденція "Над Богом" та Стус-фест "Палімпсести".

За десять днів (20-30 серпня) організатори резиденції "Над Богом" перетворили занедбаний кінотеатр "Росія" на сучасний культурний заклад, в якому вирує творчість і народжуються нові смисли.

Прес-секретар резиденції Ольга Гончар підсумовує: проект складний в плані організації та реалізації. До заходу долучилися учасники зі Сходу країни та інших регіонів, а художники створили цілу експозицію.

— Ми запустили творче мислення міста та проговорили безліч важливих для України питань, — розповідає Ольга Гончар. — Вважаю, що культурні проекти потрібні зараз, як ніколи, тому, що мало просто виграти війну. Варто вже зараз знаходити відповіді на запитання "А що буде після війни?" та шукати способи порозуміння для діалогу. Саме мистецтво може об'єднати країну, навчити людей говорити одне з одним, вміти віднаходити спільні рішення проблем, а не сперечатися чи звинувачувати когось у чомусь.

Подібну резиденцію планують робити і наступного року. Організатори сподіваються на підтримку місцевої влади та вінничан й акцентують: такі заходи треба проводити регулярно, а не один раз. Сучасне мистецтво складне, його потрібно проговорювати, дискутувати над ним, а для цього потрібен час.

А вже 29 та 30 серпня у Вінниці тривав "унікальний" Стус-фест "Палімпсести". До його проведення долучилися люди, яким небайдужа доля Василя Стуса, тому, акцентують організатори, була внутрішня мотивація до проведення цього заходу, надихали одне одного та "співнадихалися Стусом".

— Події на сході, скорше, актуалізували тематику і пришвидшили реалізацію фестивалю, – розповідає співорганізатор Стус-фесту, доцент Вінницького національного технічного університету Дмитро Штофель. — Адже Стус у своєму життєписі поєднав Поділля і Донеччину, українську батьківщину і таборову чужину, куди його привело категоричне несприйняття брехні та утиск особистої свободи в радянській імперії. Паралелі з сьогоднішнім днем напрошуються самі.

Організатори запевняють, що Василь Стус цікавий дуже різним людям, адже заходи фесту часто збирали різну аудиторію.

І щоразу ми знаходили в житті або творчості Стуса щось цікаве для кожного глядача. А найголовніше – досвід співтворення, коли люди відчувають єднання в роботі (як у випадку інтерактивного стріт-арту), читанні віршів, спілкуванні, долученні до мистецтва.

Проведення фестивалю в такому форматі наступного року не планується. Але ініціатива Стус-фесту може мати розвиток, змінювати форму, тривалість, склад учасників. Насамперед це буде залежати від зацікавлення вінничан у цьому.

— Чим більше буде подібних заходів, тим вищою буде і мистецька свідомість вінничан. Те, з яким зацікавленням люди сприймали «неканонічні» Стусові тексти (які не вивчаються в школі, не читаються зазвичай на громадянських зібраннях), вселяє віру, що свідомість вінничан на високому рівні та має потенціал росту, – акцентує Дмитро Штофель. — Але необхідно створювати ширше мистецьке середовище. Наприкінці літа у Вінниці поєдналось кілька арт-проектів, вони стають звичними для вінничан. А значить — ми на правильному шляху.

Вінничани підтримують ідею активного мистецького життя міста.

Катерина Харченко, 22 роки:

— Особисто мені не вистачає у мистецькому житті Вінниці альтернативних театрів. Хотілося би бачити якісь експерементальні заходи, щось типу перфомансів, флеш-мобів, вуличних читань.


Ірина Кондратенко, 25 років:

– Я б хотіла більше відкритих кінопоказів на вулиці, а також поетичних читань та перформансів просто неба. Дуже сподобався захід на фестивалі Інтермеццо, коли ввечері в саду в будинку Коцюбинського демонстрували відеопоезію.

Вікторія Якимчук, 25 років:

— Я б хотіла, щоб нарешті відреставрували кінотеатр "Росія", де можна було б проводити різноманітні виставки сучасного мистецтва та влаштовувати покази авторського та фестивального кіно. Щоб він став, так би мовити, вінницьким "Жовтнем".


Фото: Олександра Мельника та Чарівні Блохи Святого Антонія