До річниці смерті вінничанина, який захищав Україну, на стіні його рідної школі №11 відкрили пам'ятну дошку. На вшануванні бійця побував кореспондент Vlasno.info.
Євгеній Костюк, який помер другого червня 2016 року в Дніпропетровській лікарні імені Мечнікова, попри молодий вік пройшов Революцію Гідності та воював в АТО.
Причиною смерті стало важке поранення у голову, яке 19-річний хлопець зазнав в районі шахти Бутівка, що знаходиться на півночі міста Донецьк. На той час, боєць Добровольчого Українського Корпусу батальйону "Правого Сектору" Євгеній Костюк встиг повоювати у таких населених пунктах Донецької області як Піски, Водяне, Опитне, а також в районі шахти Бутівки.
Його бойовий друг на псевдо "Рокі" згадує, що Євген завше виділявся з натовпу, можливо тому не залишився осторонь подій, які відбувалися навколо нього:
— Женя був не такий, як всі. На нього дуже вплинули події на Майдані, де він опинився вже у 17 років. Після чого поїхав вже на фронт. До цього він намагався вести активний спосіб життя, займався спортом. Також був серед перших, хто заснував у Вінниці осередок організації "Білий Молот".
На початку червня 2016 року стало відомо про загибель ще кількох його побратимів, за якими рік тому в центрі Вінниці відслужили панахиду.
Сьогодні коло входу вінницької школи №11 зібралися найближчі родичі загиблого, побратими, вчителі та учні. Останні, переважно не пам'ятали Євгена, який по закінченню дев'ятого класу покинув школу аж у 2012 році.
Вулицю, на якій розташована школа перейменували на честь атовця Тараса Сича
— З усіма дітьми Євген завжди знаходив спільну мову, — згадує бійця його вчителька української мови Людмила Кравець. — Був досить спокійною неконфліктною дитиною. Як правило, саме такі найперше тверезо все оцінюють та йдуть у бій.
Людмила Кравець останнього разу бачила бійця восени 2014 року
Людмилі Миколаївні запам'яталося найбільше остання зустріч з колишнім учнем:
— Побачила я його востаннє пізньою осінню 2014 року. Він йшов у берцях вулицею. Кажу йому: "Женю, ти що в АТО?", а він відповів, що на той час знаходився у Пісках. Спитала, як загалом справи, скільки платять. "Я там не задля грошей, мені не потрібна ніяка зарплата", — відповів він мені. Також сказав, що воює у лавах "Правого Сектору" добровольцем, приїхав у відпустку та планує згодом повернутися на фронт. Більше я його не бачила.
У школі №11 боєць провчився лише три роки, однак про нього тут досі пам'ятають, як і про інших випускників, які віддали життя за Україну. Поруч із дошкою на честь хлопця вже більше року є пам'ятний знак на честь Тараса Сича.
Цю дошку встановили у березні минулого року. Після декомунізації, на його честь перейменували вулицю, на якій знаходиться школа, яку закінчили бійці.
—Дуже вдячний я та вся наша родина усім причетним до створення цієї пам'ятної стели з двох дошок. Пам'ять про мого онука Євгена свідчитиме про те, що в нашій країні є герої, яким не шкода життя задля її збереження, — звернувся до зібрання дідусь, полковник внутрішніх військ у відставці Анатолій Костюк.
На заході, окрім нього присутні бабуся Євгена, його матір Вікторія та маленькі сестрички. Після закінчення виступу, вони разом відкрили пам'ятну дошку та поклали коло неї квіти й запалили лампадки.
Разом із цим, на вшанування пам'яті загиблого завітали вінничани, які познайомилися з Євгеном або у бліндажі, або на футбольному майданчикові.
— Він не був героєм, а звичайним хлопцем, який не замислюючись віддав життя за те, щоб ми тут могли почуватися в безпеці, — його говорить побратим по ДУКу Дмитро "Гесс". — Сподіваюся, що всі тут присутні завжди пам'ятатимуть про це, а хтось також захоче наслідувати цей вчинок та піде захищати Україну, як він.
Фото Богдана Новака
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарі Оновити список коментарів