На Вінниччині ще з кінця 19 століття проживають близько 200 чехів, які допомогли жителям Козятина збудувати перший електричний млин. Викладачка вінницького університету Наталя Жмуд розповіла, що після 2014 року у Вінницькій області побільшало нацменшин. Які ще національності проживають на території Вінниччини, слухала кореспондентка Vlasno.info на культурно-просвітницькому проекті "Свій/чужий/інший".

– На території України проживає багато різних національностей, щоб краще пізнати один-одного, простежити взаємозапозичення в різних сферах культури, ми рік тому стартували лекторієм. Минулого року відбулося кілька зустрічей на польсько-українську, українсько-єврейську тематики. Також говорили про українсько-російські взаємостосунки в контакті старообрядницької культури. У нас на Вінниччині є багато старообрядницьких громад, зокрема на Старому місті є старообрядницька церква. Після анексії Криму постало питання кримсько-татарського народу, і от про них ми також говорили, – розповідає членкиня ГО "Подільська спадщина" Наталя Жмуд.

Після канікул, перша зустріч вінничан та організаторів лекторію була присвячена українсько-чеським відносинам. Відомо, що близько 200 чехів оселилося в Козятинському районі в селі Миколаївка, що на Вінниччині ще в кінці 19 століття. Тоді Миколаївка вважалася виключно чеською територією. Згодом чехи змішалися з українцями. Як наголошує пані Наталя, старші чехи досі в побуті спілкуються лише чеською мовою.

– Колись на село Миколаївка казали маленька Чехія на Вінниччині. Чехи кажуть, що українці прийняли їх досить мирно, ніколи не було конфліктів. Якось вони розповідали, що привезли до України нові технології в сфері дрібного підприємництва, зокрема пивоваріння. На початку 20 століття на Козятинщині було збудовано перший електричний млин завдяки порадам чехів, – пригадує доцентка кафедри історії та культури України Вінницького Педуніверситету ім. М. Коцюбинського Наталя Жмуд.

Крім цього, на лекторії виділили основі причини заселення чехів:

– Політика чеського уряду була сприятливою до інших етнічних спільнот, і чехам було надано багато пільг. За досить низькими цінами вони скуповували землю, на п'ять років їх позбавляли військової повинності, – каже кандидатка історичних наук.

Ще з дитинства пані Наталя розуміла, що так звані народні дискурси про "свого, іншого, чужого" важливі, і в Україні з цим не все добре. У студентському житті в неї виникало питання: А чому так?" Де ніби все на поверхні про українську ментальність, народну культуру, тощо. З'ясувати чому так їй вдалося лише після закінчення університету.

– У нас немає цілісного і спільного образу минулого України. Є регіональні варіанти – це козакофільський, "ми братні народи" та націоналістичний. Образ минулого українця в наших людей склався такий – це селянин, православний, етнічний українець, про його життя дізнаємося через призму політичних подій. Ми ігнорували багато аспектів. У 2010 році з'ясувалося, що вінничани не бачать своєї особливості, а локальної ідентичності для них не існує. За десять років роботи я зрозуміла, що прив'язувати себе до певної місцевості, культури важливо не тільки через якісь пам'ятки, символи, постаті, а й через "інший", який живе поруч з тобою. Коли на Вінниччині з'явилися внутрішньо переміщені особи, стало помітно, що ми не вміємо спілкуватися між собою, будувати конструктивний діалог. Щоб такого не було, вирішили створити лекторій, – зауважує лекторка.

Сьогодні, як з'ясували організатори проекту, в педагогічному університеті навчається Руслана Марек, яка дослідила своє коріння, і дізналася, що її парабабусі та дідусі були чехами.

– Мені в дитинстві не казали, що я маю чешське коріння. Дідусь жартома казав на мене "чешка", а я думала, що це взуття і ображалася. Згодом на балконі знайшла чесько-український розмовник, і після цього почала досліджувати своє коріння. Саме тому вступила на історичний факультет. Зараз у нас є багато можливостей, щоб дізнатися про минуле своїх родичів, прослідкувати своє походження. Наші передки передали нам усе в генетичному коді. Якщо українці вважають себе корінними жителями – вони помиляються, тому що в кожній людині протікає кров різних національностей, – пригадує студентка.

Директор музею Голокосту у Вінниці Леонід Трахтенберг розповів, що про єврейське минуле Вінниччини написано чимало історичних досліджень. Відомо, що на територію Вінницької області євреї прийшли з Європи, оскільки на християнському Заході їх переслідували та постійно ізолювали від решти населення. Одне з міст з найбільшою чисельністю євреїв був Шаргород, де проживало близько 1500 осіб. У ХІХ столітті значним центром єврейства була Жмеринка, Бар, Піщанка, Іллінці.

– Сотні років тому єврейська громада жила відділено, їх боялися люди, а тому, вони були маловідомими. Проте з часом, євреї розселялися по різних куточках України, і люди зрозуміли, що всі ми однакові, – додав Леонід Михайлович.

Заступниця голови кримськотатарської громадської організації "Ветан" Олія Піскунова є дружиною кримсього татара, і знає, як насправді їх зустріли у селі Нова Гребля Калинівського району:

– Ще у 1944 році сталася депортація кримських татар, тоді, за лічені години, вони були повністю очищенні з кримсього півострову, їх перевезли в Узбекистан, Урал, Таджикистан та інші країни, а хто не виїхав – топили. Тоталітарна радянська машина працювала сильно. У Азії їх зустрічали насторожено, тому що думали, що татари інші люди, будуть їсти їх дітей та вбивати. Проте до місцевих жителів вийшли хворі, голодні, змучені люди, які їхали в набитих вагонах, разом з ними їхали трупи.Почувши турську мову, жителі іноземних країн сказали: Ого, вони такі самі люди як ми, а нам промили мізки, – розповідає пані Юлія. – Історія циклічна. 2014 рік. Нова Гребля. Вінниця одна з тих міст, яка оголосила, що готова помістити переселенців з Криму. У Новій Греблі відремонтували гуртожиток, і туди заселилася громада. Село зустріло вороже татарів, як терористів. Був конфлікт. Сьогодні нічого не змінилося, лише меншість розуміє, що усі люди однакові, але мають різну культуру, традиції, смаки. На цій землі є місце для усіх.

Студенти кажуть, що після таких цікавих зустрічей та лекцій, вони тепер знають набагато більше, адже спілкування із представниками нацменшин – це не просто толерантна бесіда.

– Завдяки таким зустрічам ми бачимо, як ці люди одягаються, як вони будують речення, думають, яким уявляють наш світ. Постійно переконуюся, що ми усі люди, які хочемо жити дружно в мирі та злагоді. Ніхто з нас не бажає війни. У минулому планую досліджувати тему внутрішньо переміщених осіб на Вінниччині, – каже студент педуніверситету Андрій.

Читайте також: Вінницькі лицарі зійдуться в середньовічних боях в пам'ять Максима Шимка.

Фото з соцмереж, kazatin-rda.gov.ua