З-під пера подільського краєзнавця Павла Ткачука вийшла фундаментальна праця про історію села Уладівка на Літинщині. На презентації побував і кореспондент Vlasno.info.

В Уладівці знаходилися три прадавніх поселення, два із яких не збереглися, а одне знаходиться ген за лісом. Історія села пов'язана із Северином Наливайком, Максимом Кривоносом, Богданом Хмельницьким, Яковом Шепелем, Омельяном Грабцем (в селі його називають Онисько Грабарчук), Яковом Гальчевським. Поблизу знаходиться Кипорів Яр та Чорний Ліс, який знає героїчний поступ воїнів Української Повстанської Армії. Уладівку зображав на своїх акварелях відомий живописець Наполеон Орда.

Історію Уладівки від кам'яного віку і до Революції Гідності описав у своїй книзі «Уладівко, доле моя!» краєзнавець Павло Ткачук.


Нагодою для написання книги стали записи народної творчості, яких назбиралося у дослідника чимало. Згодом фольклор почав обростати історіями та свідченнями людей, авторським текстом, фотоматеріалами, картами. Так і визріли майже півтисячі сторінок історичного тексту.

– Це праця усіх моїх попередніх літ життя, – каже Павло Ткачук. – Останні три роки особливо інтенсивно творилося, опрацьовував вже зібраний матеріал. Бувало, інколи, хочу вже піти в город, бур'янець сполоти, а дружина Ганна Андріївна каже: «Сиди. Пиши. Я справлюся».

Учні Павла Івановича згадують педагогічні та виховні якості свого наставника.

– Як він ризикував, виховуючи і навчаючи нас в українському дусі. Тоді ми й гадки про це не мали, а зрозуміли лише в 90-ті. Ми вчили вірші не про комуністичну партію та її вождя, а переписували в неробочі зошити твори Олександра Олеся, Василя Симоненка, Ліни Костенко, – згадує кандидат історичних наук, зав кафедри політичної історії Київського Національного Економічного Університету імені Вадима Гетьмана Тетяна Ніколаєва. – В нього можна було взяти книги, яких в нашій сільській бібліотеці й близько не було.

Зустрічається на сторінках книги й опис подій, які стосуються європейської історії. Наприклад, про підневільну працю у Німеччині.


– Історію можна творити, нищити, писати про неї. Писати – найважче. Тато належить до тих, хто пише, – каже син Павла Івановича, кандидат філологічних наук Тарас Ткачук. – Ця книга – спосіб покласти ще одну цеглину в історію нашого села, Поділля та світу. Написати про все неможливо, тому це видання має стати поштовхом для ще когось, адже залишилося багато неопрацьованих архівних документів. Наприклад, протоколи судових процесів, у яких фігурували уладівчани – це суцільні скарби для дослідників.

Серед творчого доробку Павла Івановича – і зібрання більше трьох тисяч народних творів про бджіл та пасіку. Також зібрано та упорядковано більше однієї тисячі фольклорних текстів про Тараса Шевченка. У планах, не приховує дослідник, є інші книги.

Авторитетність видання та його автора підтверджують відгуки від професора Александера Кошка та доктора Марціна Ігначека Університету імені Адама Міцкевича у Познані (Польща), віце-президента Домініка Трієра Університету в Монтпельє (Франція), професора Сорбонни Франсуа Джіджана (Париж, Франція), Професора Люка Фреза Університету Страсбурга (Франція).

Фото Людмили Кліщук