Реальні історії, сухі, але страшні, цифри, досі не висвітлена сторінка моторошного "великого терору" радянської системи у Вінницькій області. Такими предстали кадри чергових серій документальних фільмів "Вінниччина таємнича. Радянські карателі. Репресії на Поділлі". Авторкою проекту стала журналістка "Медіа Центру "Власно" Любов Завальнюк. А взяли участь у зйомках історики, дослідники та нащадки тих, хто став жертвою репресій. В основу фільмів лягли документи архівів НКВС – головні свідки злочину. Долучився до презентації й кореспондент Vlasno.info.

Радянський терор та більшовизм як ідеологія не пройшли свій Нюрнберзький трибунал. В пострадянських країнах цю тему підіймають неохоче. Нею займаються лише деякі дослідники. Отже, даний проект є унікальним та одним з перших в Україні та Вінниці.

— Ми дуже довго готували цей проект. Команда, яка працювала над зйомкою, не була спрацьована. Оператор-монтажер Олександр Дяченко вперше працював зі мною, і формат для нього був дещо новим. Але незважаючи ні на що, він зміг зробити кожну серію цікавою, стильною і, як кажуть колеги, "фірмовою". Сценарій був написаний з книги Романа Подкура та Валерія Васильєва "Радянські карателі. Співробітники НКВС Виконавці Великого Терору на Поділлі". Моїм редактором був Сергій Калитко, саме він наставляв мене на вірний шлях. Ми підійшли до цієї теми з усіх сторін. Завдяки Миколі Мудраченку ми розказали історію будівлі НКВС у Вінниці. За допомогою Аліни Кобець дали психологічну оцінку подіям. Нащадки репресованих просто вразили історіями з життя їхніх предків. Взагалі, проект виявився цікавим, - розповідає Любов Завальнюк.

На презентації зібрались близько 150 людей, яким не байдужа історія рідного краю та України загалом. Серед них були й нащадки репресованих та студенти історичних факультетів вузів міста.

Для всіх, хто зібрався, було продемонстровано трейлери всіх восьми серій. Перші дві розповідають про розгортання "великого терору" на Поділлі, третя та четверта – про жертв репресій та роботу "трійок" і "двійок". Пята та шоста серії розповідають про життя співробітників НКВС: звідки вони, хто вони та яка їх спіткала доля. В сьомій та восьмій серіях мова йде про засудження "великого терору" на ХХ з'їзді ВКП(б) та реабілітацію жертв.

В основу фільмів була покладена книга "Радянські карателі. Репресії на Поділлі" авторства істориків Валерія Васільєва та Романа Подкура.

— Коли в Україні почалась дерадянізація, нам відкрився доступ до найбільш таємних документів НКВС, які стосуються особових справ оперативних співробітників. Ми і мріяти не могли, що в нас буде доступ до таких матеріалів, - зв'язувався по Скайпу під час презентації Валерій Васільєв. - Ми почали працювати, нас підтримували колеги з усього світу. Це був міжнародний науковий рейд. Були наші колеги з Інституту історії України, представники Університету Торонто (Канада), Рурського університету з Німеччини, університету імені Іраклі в Тбілісі (Грузія) та Кишинівського університету (Молдова).

Одним з головних історичних консультантів був історик Сергій Калитко. Він є головним редактором збірки "Реабілітовані історією. Вінницька область". Це великий пласт імен та історій людей, які були невинно вбиті під час "великого терору". Станом на зараз видано вже 5 томів та готується 6-тий до друку.

— Тема репресій завжди була закрита та табуйована. Про це боялись говорити люди старшого покоління, наші батьки та наші діди. Ті історії, які потрапляли до мене - це просто шекспірівські драми. Терор перетворює людей у зомбі і ними дуже легко маніпулювати. Для СРСР терор був нормою, вони копіювали Велику криваву революцію у Франції, проте там жертви йшли на тисячі, а в нас – на мільйони. Вони нищили не лише так званих "своїх клавих ворогів", вони виправляли свої помилки. У всьому завжди шукали винного і його карали. В нас і досі в суспільстві панують ці ідеї, що в якихось невдачах точно хтось винен, - говорить Сергій Калитко.

Головними виконавцями "великого терору" у Вінницькій області були росіяни та євреї. За період з 1935-1938-го року було 5 керівників НКВС у Вінницькій області. Крім одного, всі були також репресовані. Одіозними фігурами вважаються Давід Соколінський та Іван Корабльов.

— Вони працювали 3, 5, 6, максимум 7 місяців. І це було характерно для всіх органів НКВС. Якщо людина не виконувала вказівок, то її розжалували. Вимагали показників. Наприклад, спіймав одного і на допиті вибив "зізнання" на ще сто чоловік, це вже групова справа, це вже показник. Таких підвищували у званні та відправляли на більш "жирні" посади. Головне – це термін – "Радянські карателі". В нашому уявленні дуже довго термін "карателі" сприймався як аналогія до нацизму. Така зміна – це розрив шаблону. Ми довго з себе вижимали ту "советскость", бо ми народились і навчались в СРСР. Потім ми думали, як ми це опублікуємо і дійшли висновків, що це вакцинація. Якщо суспільство буде знати про цих військових злочинців заради ідеології, тоді кожна людина, яка про це дізнається, буде думати про свою родину та карму. Через те, що ми не вичавили свою "совєцкість" 25 років, в нас і відбулись розстріли на Майдані. Не було вакцинації та розуміння, що таке комунізм та більшовизм. Через постаті радянських карателів ми проводимо вакцинацію нашого суспільства? - пояснює Роман Подкур.

Важливою частиною проекту та роботи дослідників – це проект "Реабілітовані історією". Вже видано 118 томів історій закатованих та вбитих більшовиками українців у 27 регіонах України в тому числі і Криму. У Вінницькій області таких 5 томів, і готується 6-й.

На зустрічі був присутній голова редакційної колегії проекту "Реабілітовані історією" в Донецькій області історик Олександр Бут. Він розказав про, те як займався пошуками репресованих у Донецькій області.

Під час презентації для того, щоб зрозуміти, що відчуває людина репресована, коли за свободу волі її карав соціум, "Театр світла" показали свою постановку тоталітарного контролю.

На заході були нащадки тих, хто був вбитий радянською владою та ті, хто пережили та ще пам'ятають "великий терор", чиї історії також потрапили у серію документальних стрічок. Одна з яких – Валентина Ратова – перші 5 років свого життя провела в концентраційних таборах. Її мати пройшла 5 таборів нацистів та після повернення з в 1946 році за наклепом сусідів ще 9,5 років провела на Соловках.

— Я хочу подякувати всім, хто долучився до цього сміливого, важливого історичного дійства. Відкрив очі на всі ці факти. Я ніколи не забуду цих маминих слів: "До мене прийшла якась дівчинка, і хоче про все це знати. Я не розумію, хіба вона не боїться?" Коли я про це почула, думала, що у Вінниці буде відбуватись щось набагато масштабніше. Мама для мене – постійний взірець, вона дуже сильна. Головне – це йти вперед та не боятись нічого. Але при цьому живеш в державі, в якій досі є радянська влада. Авторка фільмів Любов підняла таке сильне колесо правди, яке вже нікому не зупинити, - каже дочка Валентини Ратової Ірина.

На заході було багато молоді, переважно студенти-історики Донецького національного університету імені Василя Стуса та Вінницького педагогічного університету імені Миколи Коцюбинського.

— Це водночас цікаве, але важке кіно. Ми подивились лише трейлери, але дуже багато інформації. Вона страшна, важка, але викладена так легко та зрозуміло, що ми навіть ні разу не зітхнули. Іноді навіть на парах буває, що не дуже цікаво, а тут просто відеопосібник по історії тих часів нашого краю. Я обов'язково буду дивитись повністю всі вісім серій, і вважаю їх повинен побачити кожен житель Вінниці, як молодь, так і старше покоління, особливо ті, хто сумує за СРСР, - говорить студентка другого курсу спеціальності "історія" ДонНУ ім. Стуса Софія Глухенька.

Студенту педуніверситету Роману Луценку фільм також прийшовся до душі. Він займається близькою до цієї тематикою – темою Голодомору, і вважає, що такі фільми повинні пробуджувати людей та вчити їх не повторювати помилки.

Над створенням проекту працювали експерти історики, краєзнавці, журналісти та психологиня: Роман Подкур, Сергій Калитко, Лариса Семенко, Микола Мудраченко, Вадим Вітковський, Аліна Кобець, Володимир Лазаренко.

Дивіться серію фільмів "Вінниччина таємнича. Радянські карателі"

Фото: Андрій Оленін