Нову книгу "Бот-2. Ґуаякільський парадокс" презентував вінничанам Максим Кідрук.

Сюжет починається із того, що щось дивне починає коїтися з рибою у водоймах Південної Америки: вона викидається на берег. Згодом люди, які їдять рибу також шаленіють та вбивають. А ще: кличуть людину на ім'я Тимур.

Тимур — український програміст, герой першого "Боту". Саме він займався створенням коду для керування ігровими ботами.

У пустелі Атаками на півночі Чилі вченим вдалося розробити керовані рої нанороботів, які спроможні проникати в мозок і з'єднуватись з нейронами та між собою, формуючи мозкові плати. Так з'явилися боти — швидкі, хитрі і надзвичайно агресивні. Вони розроблялись на замовлення США та Японії з метою створення солдат нового покоління, чиї мізки поєднані в одну мережу і здатні обмінюватися даними в режимі реального часу.

"Творіння" українського програміста повстало проти його ж творця. І тепер шукає його. Відтак, український програміст Тимур, французький психіатр Лаура та афроамериканець Ріно вирушають у містечко Ґуаякіль, де і відбуваються дивні події.

Сам автор характеризує жанр роману як екшн-трилер. Речей, які "надихають" автора на написання певного тексту, каже, немає. Є ідеї, які він розвиває та втілює в життя.

— Ідея написати другий "Бот" з'явилася ще під час написання першої частини сиквелу. Цей роман є, радше, якимсь відгалуженням від сюжету першого роману, — розповідає Максим Кідрук. — "БОТ-2" самодостатній роман із тими ж героями, що і в першій частині. Та є, ніби, містком між першим та третім, ще не написаним, романом.

Автор писав книгу, коли в Україні відбувалися бойові дій на Сході. Це також не могло не просочитися у роман. Наприклад, у одному з епізодів головному герою приходить повістка (зима 2015 року). Її випадково знаходить у поштовому ящику його дружина, не показує йому. Ніби обираючи між АТО та поїздкою до Еквадору, український програміст поїхав з України, наражаючи себе не ще більшу небезпеку, ніж якби поїхав на війну.

— Не згадувати про події в моїй країні у моїх історіях я не можу, — зізнається Макс. — Якщо я пишу історію, яка претендує на реалістичність та у якій задіяна Україна після 2013 року, то я не можу не згадати про Майдан та війну. Це все-одно, що писати книгу про Америку 1964 року, і не згадати про вбивство Кеннеді. Я в жодному разі не спекулюю на цих темах, але це наша реальність.

Письменник також поділився із вінничанами, що готує третю частину технотрилера. А ще пише наступну книгу: "Зазирни у мої сни".

Фото Людмили Кліщук та Максима Кушки