Режисерка з Канади Діана Скайя презентувала вінничанам короткометражний фільм «Батькові» у рамках Днів польського кіно у кінотеатрі «Родина». Дивилася фільм і кореспондент Vlasno.info.

Охочих передивитися короткометражний фільм зібрався повний зал, адже стрічка про події, що мали місце у Вінниці у 1938-1939 роках: політичні репресії та розстріли у міському парку. Презентували фільм вінничанам його режисери: Діана Скайя приїхала із Канади, інша співавторка стрічки Ліліана Комаровська після перегляду фільму спілкувалася із вінничанами на Skype-зв'язку.

Діана розповідає, що робота над фільмом тривала п'ять років, вона встигла відвідати чимало разів Вінницю. А от цілеспрямовано почала роботу у 2012 році – саме тоді режисерка вкотре приїхала до Вінниці, аби попрацювати із архівними матеріалами, прискіпливо роздивитися локації міста, пов'язані із «Вінницькою трагедією». Відтак, їй вдалося зібрати більше інформації про криваві події минулого століття.

– Це моя друга Батьківщина. Я народилася у Єревані, а моя мама та бабуся родом із Вінниці, – розповідає Діана. – Основа фільму – це поема моєї тітки, яку вона присвятила своєму батькові, звідси і назва стрічки. У творі вона згадує, як її батька забрали 1938 року та розстріляли. Через цю історію та одного героя Адама ми показуємо долі більше, ніж ста тисяч українців, яких розстріляли лише у Вінниці.

Фільм вже показали у Польщі, Берліні, Канаді, Сполучених Штатах Америки, але, за словами режисерки, чимало людей не знали про вінницьку історію.

– Всі знали про Катинь, але ніхто не знав про Вінницю. Я дуже рада, що ми показали світу, що в Україні таке було, що це не забувається, про ці події пам'ятають, – каже Діана.

Консультантом фільму із української сторони, серед інших, є і директор Державного архіву Вінницької області Юрій Легун.

Після перегляду фільму вінничани ділилися враженнями та думками з приводу стрічки із її творцем.

– У мого дідуся аналогічна історія. Вже із катівень НКВС він написав своїй дружині, моїй бабусі, листа кров'ю на сорочці. Але тоді нам сказали, що у них завелися воші, тому бабуся не помітила там листа, а швиденько попрала одежину, аби зберегти хоча би її. А коли дізналася, що там був лист, то досі шкодує, що не прочитала його – їй все ще сниться, що батько їй пише листа, – розповіла одна із вінничанок.

Фільм закінчується тим, що у вінницькому парку на місці розстрілів досі тривають розважальні заходи.








Фото Людмили Кліщук