Більше ніж 100 років тому героїчні студенти київських вишів пішли захищати свою країну та опинились один на один з переважаючими силами ворога під станцією Крути. Їх згодом назвали "українські спартанці", герої-крутяни. Про ці події вже написані десятки чи сотні публіцистичних та художніх творів. Проте фільмів на цю тему, ретельно "забуту" за допомогою радянської влади, в Україні ще не знімали. "Крути" – це не ідеальний фільм с точки зору голлівудського пафосу, не цікавий атракціон з вибухами та героєм, який тричі поранений вбиває тисячі ворогів. Це також і не драма за всіма оскарівськими канонами. Це фільм про нас, про Україну, про нашу з вами історію та сучасність, яку не завжди можна розрізнити. Кореспондент Vlasno.info вже подивився стрічку до прем'єри те привідкрив лаштунки українського блокбастеру.

За годину до початку першого предпоказу стрічки "Крути" у Вінниці, кілька сотень володарів квитків вже чекали під кінотеатром імені Коцюбинського. Екранізація мемуарів Аверкія Гончаренко призвела до неабиякого ажіотажу серед вінничан.

В просторому холі яблуку ніде було впасти лише численні камери та фотографи бентежили натовп людей, які прийшли на прем'єру, і займали черги за книгами про Крути та автографами головних акторів.

Спочатку коли Євген Ламах (Андрій Савицький - ред.), Андрій Федінчик (Олекса Савицький - ред.) та Олексій Тритенко (Аверкій Гончаренко- ред.) вийшли перед натовпом, навіть трохи розгубились. Проте, коли їх обступили більш звичні для них камери журналістів, розповіли багато цікавого про зйомки та свої ролі в фільмі.

— Я зіграв роль Андрія Савицького, сина генерала Савицького. Я, можна сказати, дуже схожий на свого героя. Він любить правду, постійно йде до своєї мети, спочатку пацифіст, але потім бачить, що роблять більшовики в Україні та вирішує теж йти на фронт. В Україні, на жаль, немає такого вузу, щоб він навчав акторській грі в театрі чи в кіно. Після театру на зйомках було важко з технічної точки зору. На роль я проходив три етапи відбору. Це були проби любовного трикутника між мною, Софією та братом Олексою, якого зіграв Андрій Федінчик, та проби з друзями Валериком та Володею. Працювали по 16-18 годин взимку на морозі, тому було доволі важко фізично для організму і з акторського боку передати атмосферу бою, - каже Євген Лемах.

Образи Андрія та Олекси Савицьких – це збірні образи тогочасних молодих людей. Олексій Тритенко, який відомий широкому загалу в образі комедійних персонажів, зіграв жорсткого, непохитного воїна – реального персонажа курінного сотника Аверкія Гончаренко.

— Ми не могли зняти погане кіно. Нам в техніці, рухах, поводженні зі зброєю допомагали нацгвардійці, які були в усіх гарячих точках на Сході. Коли бачиш їх очі, ти не можеш грати фальшиво. Не можеш скаржитись на зйомки, а було досить холодно. В цій формі було доволі незручно. Коли почав працювати над роллю, підходив і так, і так, а потім один з режисерів каже "А в нас є живий аудіозапис Гончаренко". Я послухав і питаю: "Чого ти відразу не сказав?", каже "Не хотів, щоб ти робив кальку". Вжитись в роль для мене не складно, я щаслива людина, яка робить те, що любить більше за все. Для мене круто, коли є такі проекти, що я лише по 2-3 години сплю. Я можу переключитися за 3 хвилини. Я думаю, що фільм "Кіборги" та "Крути" з однієї когорти. Бо кіборги – абсолютні герої яких не можна піддати сумніву. Я думаю, подвиг крутян – це приблизно те саме, - говорить Олексій Тритенко.

В зйомках фільму "Крути" був і вінницький слід. Допомагали з костюмами, масовкою та передачею атмосфери бою 20 реконструкторів з Вінниці.

— Це один з перших подібних фільмів. В майбутньому буде ще багато стрічок, можливо, і кращих, але подібного масштабу ще не було, - розповідає вінницький реконструктор Віталій Головенько. - Може, хтось буде шукати якісь невідповідності, і він їх знайде, але хто буде шукати яскраве кіно, теж його знайде. Це класне батальне українське кіно. Було таке: ось ми приїхали і бачимо невідповідність, що це не так і такого не було, згортаємось і їдемо. Пояснюємо, чому цього не може бути. З нами погодились і все вийшло круто. В фільмі ми були за армію УНР. Ми зробили свою роботу, щоб не було якихось "монстрів" на екрані, якихось "сучасностей". Там чоботи обов'язково повинні бути шкіряні. Я дуже гордий, що брав участь в цьому кіно, і можу дочці показати: дивись, батько зробив щось хороше. Так, фільм більш художній, є кіноляпи. Але знаєте найбільший кіноляп – фільм "Хоробре серце", там жодної правди нема, але ж яке кіно.

В фільмі "Крути 1918" дуже цікаво подали росіян. Одним з головних режисерських моментів було не показувати росіян крупним планом в кадрі. Лише самого генерала Муравйова. Злодій вийшов напрочуд переконливо. Таких "руських" не побачиш в жодному фільмі.

— Матеріал був доволі важкий. Не так багато відомо про 1918 рік. Мало було історичного матеріалу. Все це треба було відтворити. Були лише більшовицькі кадри, де суцільні руїни. Художники окремо робили меблі, інтер'єр, окремо шили костюми. Було багато масштабних зйомок. В деяких сценах знімались по кілька сотень людей. Одне з перших режисерських рішень – не показувати росіян, ви не побачити жодного крупного плану, лише Муравйова. Це безлика маса, люди тіні, але без персоніфікації. Ми знімали 90% взимку, лише кілька сцен ще до зими. Постійно був дощ та холод. Сцену в порту знімали на Київському водосховищі. І порт повністю зробив наш художник-постановник Влад Охріменко, він єдиний в Україні, хто входить в Європейську асоціацію художників-постановників. Цей порт зробили за три дні, також всі сцени в потягах з нуля зробила його команда, - зауважує друга режисерка Анастасія Атаманчук.

Після перегляду, щойно пішли титри фільму, всі в залі аплодували стоячи. Навіть кремезні чоловіки не змогли здолати емоції та пустили сльозу.

— Цей фільм про те, що відбувається сьогодні. Ми бачимо, що не було єдності в українському суспільстві та політикумі того часу. Кажуть. що історія повторюється. Ми можемо і в нас зараз таке бачити. Фільм про патріотизм, про любов до країни, людей та близьких. Разом з тим, фільм про зраду, жорстокість, життя та смерть, - описав свої враження зі сцени міський голова Вінниці Сергій Моргунов.

На прем'єрі також були військові. Один з тих, хто 4,5 роки захищав країну, був майже в усіх гарячих точках, крім Приазов'я, – боєць 95 бригади Влад Сорт. Він розказав, чи є відмінність між сучасною війною та боями вікової давності.

— Мені сподобався момент, що той хлопець, який воював 101 рік тому, воює і досі. Це, на мій погляд, дуже символічно, посил дуже серйозний. З одного боку, різниця в бою є велика, але "кацапи" не можуть заспокоїтись. Тактика росіян, яка була показана в фільмі, і та, що була зараз на фронті, практично така сама. В принципі, вони досі намагаються взяти числом, оточити, взяти "російським нахрапом", кількістю, а не якістю. Наприклад, в аеропорту було те саме, вони також постійно, хвиля за хвилею, просто перли числом. Генерала Муравйова можна порівняти з тим самим Стрєлковим. Він був "попаяний" на Російській імперії. Муравйов думав, що він "сверхлюдина". В них завжди якісь девіації. Також і герої фільму дуже схожі. Наприклад, після Майдану дуже багато було саме добровольців, які, як і тоді крутяни, за волею серця записувались у військо.

Директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришин також радісно привітав цей фільм. Одним з головних речей йому сподобалось, що на фотокартках в кінці був портрет вінничанина Володимира Отамановського, одного з отців історії Поділля.

— Круто! Фантастично! Є ряд деталей, які не є головними, бо це художній фільм. Головна ідея донесена. Крутиться наша перемога, але не поразка. Перемога нашого духу, зброї. Емоції зашкалюють. Фільм, який має право на міжнародне визнання.

Наприкінці глядачі все одно продовжували стояти в чергах за автографами та фото з акторами. Двоє щасливчиків отримали книги за свої найбільш цікаві питання. Особливо акторам сподобалось питання про вуса. Яких на героях було чимало і глядачі дізнались, в кого вони довші – генерала Савицького чи Аверкія Гончаренко.

– Ми навіть хотіли ними помірятись, - сміється Олексій Тритенко. - Насправді, в мене були довші, а в генерала – пишніші.

Також актори відзначили питання про генерала Муравйова. Мовляв, він насправді був наркоманом, чи це художній задум.

– Справді, це історичний факт, - наголошує Анастасія Атаманчук. - Він у свій час мав серйозне поранення, його лікували морфієм, і після одужання він "підсів" на морфій.

– Це була абсолютно дика людина. Його вбили свої ж, бо він став абсолютно некерованим, - додає Андрій Федінчик.

У фільмі розвиваються дві цікаві сюжетні лінії: шпигунська та героїчна. Фільм одночасно відтворює як минуле, так і сучасність. Дивишся на героїв столітньої давнини, а бачиш сучасні події.

Читайте також: Українські фільми, які варто переглянути у 2019 році.

Фото: Андрій Оленін