Вчора в кінотеатрі "Родина" відбувся допрем'єрний показ фільму "Заборонений". Стрічка розкриває частини біографії "Шевченка ХХ-го століття", поета та дисидента Василя Стуса. Це один з перших художніх фільмів про "шістдесятників". Чи вдалось зняти якісне українське кіно та чи показали в ньому Віктора Медведчука, розповість кореспондент Vlasno.info.

— Все, що показано на екрані – правда. Наша знімальна група провела величезну кількість інтерв'ю з учасниками тих подій – "дисидентами-шістдесятниками". Події у Пермській тюрмі розповіли Левко Лук'яненко та Василь Овсієнко. Сестра Василя Марія підтвердила, що на екрані Василь Стус такий, як у житті, - розказав режисер картини Роман Бровко.

Фільм має велику цінність не лише з точки зору національно-патріотичного виховання, але й з художньої. Картина розділена на чотири частини: життя Василя Стуса у Києві, період перших цькувань, суд та табори.

Стрічка може похизуватись цікавими художніми рішеннями. Вона прекрасно ілюструє епоху Радянського Союзу та постать людини, яка в ній живе. Проміжки між сценами демонструють радянську документалістику, яка поступово переходить до кадру фільму.

Історія розповідається через контрасти. З одного боку, ефемерне "щасливе" радянське суспільство, "в котором та вольно дышит человек", а з іншого – голос правди і обурення денацифікації українського суспільства, порушення прав людини, політичні вбивства, заборони думки, музики, "буржуазних танців" ("сегодня ты танцуешь джаз, а завтра родину продашь").

— Мені здається, ось цей фільм знятий, як раніше, в такому трошки камерному стилі, яке визначає саме стиль українського кіно в кращих його проявах. Є провокуючі моменти, проте вони доволі доречні. Коли ми були студентами історичного факультету, ми про Стуса навіть не знали. Так само, як і про Грушевського, до речі. Вдалось передати дух тієї тоталітарної доби. Держава вирішувала за всіх те, що кому треба, - розповіла свої враження від фільму викладачка історичного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса Олена Отземко.

Кожна подія у фільмі переплітається з віршами поета. Ми практично бачимо ілюстрацію тієї дійсності, якою вона є насправді. І вірші стають ніби справжнім гротеском на радянську дійсність.

Скандальна сцена суду над поетом відновлена з документальною точністю. По суті переказана з протоколу. Цікаво, що юридичні колізії не дозволила назвати адвоката захисту Віктором Медведчуком.

— Є норми міжнародного права і вони діють на Заході. Коли знімають історичний фільм про певну історичну особу. Якщо вона сьогодні жива, або має родичів, треба отримати дозвіл на використання її імені, особистої інформації про неї на екрані. Спочатку в нас було дві сцени: одна в суді, а інша в СІЗО – про зустрічі Медведчука, як адвоката, зі Стусом. Але Василь Стус помер і розповісти, про що вони говорили не може. В будь-якому випадку, щоб ми не показали, Медведчук міг би сказати, що це неправда і подати позов до суду. Тому залишили тільки сцену в суді, - пояснив Роман Бровко.

Однією з найбільш драматичних сцен фільму є епізод, коли на очах у Стуса спалюють його вірші з останньої збірки, яка так і не побачила світ "Підбите крило". Тоді, як зізнався виконувач основної ролі Дмитро Ярошенко, він відчув ніби сам знаходиться в таборі у Пермі.

— Ми знімали на тому подвір'ї протягом двох тижнів. Воно знаходилось скраю тієї території, де проходили зйомки. І там така трава, стіна, колючий дріт і кілька вузьких зон, де вівчарки бігали. В мене було чітке відчуття флешбеків з минулих життів. Ніби якийсь закуток в'язниці, куди людей приводили на розстріли, і вже звідти вони не повертались.

В титрах фільму поіменно перечислили всіх українських дисидентів, які стали жертвами радянського режиму, яким і присвячений цей фільм. Ці люди віддали здоров'я та життя за Україну.

— Я дякую за вашу роботу. Стус – це біль усього мого свідомого життя. Я знаю, що таке Київ та Москва в ті часи. Я в студентські часи теж мала такі проблеми, як Стус. В Київський університет тоді я подавала документи на аспірантуру. І той самий Жулінський, що й у фільмі, приймав в мене автореферат. Я писала про "естетику Достоєвського". Вони мене довго мордували і, врешті, написали в мій університет припис "незнання сучасного літературного процесу". Мій науковий керівник переймався, як це мене не взяли і розірвав цей папірець, бо це була ідеологічна смерть. Виявилось, що в той час ім'я Достоєвського було заборонене в Україні. Це було в 1970-х роках. Ми повинні повертатись до Стуса, бо він – геній, - розказала дисидентка Лілія Єгурнова.

Протягом останніх 5 років на стрічки національно-патріотичної тематики держава витратила 1,5 мільярди гривень.



Стрічка вийде в прокат 5 вересня цього року.

Читайте також, «У мене «мурашки» по шкірі»: у Вінниці відбулася прем'єра військової драми

Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

Фото: Андрій Оленін