Учасник сучасної російсько-української війни, доброволець батальйонів «Правий сектор» і ОУН, ветеран 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Влад Сорд номінований на літературну премію Коцюбинського. Його збірка заснованих на реальних подіях військово-містичних оповідань «Безодня» торік увійшла до ло лонґлисту премії «Книга року ВВС», а тепер претендує на «Коцюбинського». Про те, як народжувалась ця книга та який меседж вона несе читачам, автор розповів кореспонденту Vlasno.info.

Збірка з дев'яти оповідань вийшла друком у 2019 році у ветеранському видавництві «Дім химер», яку Влад заснував разом із дружиною Вікторією Гранецькою. Влад розповідає, що до самої ідеї видати її він ставився доволі скептично – аж надто моторошними виходили оповідання.

«Відверто кажучи, коли я почав записувати перші оповідання – під час Революції та протягом чотирьох з половиною років на війні - одразу налаштувався скептично. Історії, котрі на мою думку заслуговували бути розказаними, звісно що були занадто страшними, моторошними й нецензурованими навіть для найбільш підготовлених читачів – так я гадав, принаймні», – зізнається письменник.

Місцем, що «породило» центральний образ оповідань, стало символом тієї самої безодні, є шахта «Бутівка», що в трьох сотнях метрів від Донецька.

«Восени 2015-го ми з побратимами покинули один з добровольчих батальйонів, підписали контракт у 93 ОМБр (тепер, почасти завдяки мені, цю механізовану бригаду знають як «Холодний Яр») і потрапили на шахту «Бутівка» за якихось 300 метрів від Донецька й 30-70 до ворога.

Жахливе місце, яке попри все усі ми, оборонці, щиро полюбили, що аж через півроку напружених нескінченних чергувань, нелюдських умов та напівоточенні значно переважаючих ворогів - зі сльозами відмовлялися їхати на ротацію. Та, це та сама Шахта, що на обкладинці моєї книги: клаптик землі з велетенським кістяком копера посередині - його деякі бійці жартома ще називали «Чорний Бог» - над свердловиною. В чий шурф глибиною 1200 метрів, свого часу, коли українські війська звільняли шахту, росіяни та проросійські найманці скинули близько сотні своїх мертвих та середньо-важко поранених. Живими, звісно. Нам просто непереборно хотілося зазирнути в цей шурф й годинами вдивлятися у ту безодню, де темрява повільно перетікала сама в себе, тягнуло туди знов і знов», – каже Влад.

Із шахтою пов'язані і події книги. Водночас, автор наполягає, що збірка хоча і є майже на 100% біографічною, проте до зразків терапевтичної ветеранської мемуаристики відносити її не слід:

«Саме там стався випадок, що ліг в основу першого однойменного оповідання в книзі – «Безодня», і саме тоді я зрозумів майбутню концепцію збірки та почав активно писати. Це не було і не є способом виписати посттравматичний розлад – навпаки, я не хотів наближатися до звичної ветеранської мемуаристики, переосмислюючи війну. Тож використовував вже всім відоме співвідношення: 90% оповідання абсолютно реальні ситуації, діалоги, персонажі та події, а решта 10% - вкраплення магічного реалізму, містики, горору, наукової фантастики».

За словами ветерана-літератора, «Безодня» задумувалась як «голка», що проб'є інформаційну бульбашку «втомлених від війни», актуалізує в літературі тему агресивної війни Росії проти України:

«Спершу фантастичні моменти мали одну мету — відвернути увагу читача від деяких ситуацій, котрі, хоч і дуже схожі на містику, та якраз справді відбувалися в реальному житті. Таке часто трапляється у стресових ситуаціях на кшталт війни чи революції: коли бачиш щось на власні очі, ба більше — це бачиш не лише ти, а пояснити раціонально не можеш. А потім раптово прийшло усвідомлення: та це ж ключ до актуалізації війни в літературі! Коли військова проза без цензури, але на реальних подіях починає балансувати на межі наукової фантастики й горору — вона зачіпає і починає безконтрольно притягувати додаткові цільові авдиторії. Книга мала стати голкою, яка, якщо не проб'є інформаційну бульбашку «втомлених від війни», то точно проникне туди. Я хочу заангажувати людей, які читають горор чи наукову фантастику, однак намагаються дистанціюватися від війни, подивитися на реальність - адже вона буває значно страшнішою ніж будь-яка вигадка».

Наразі «Безодня» перекладається англійською, а сам Влад працює над другим томом. До неї увійдуть тринадцять оповідань, які автор почав писати ще на війні й не встиг закінчити до виходу в світ першої частини.

Нагадаємо, літературна премія Коцюбинського, на яку претендує Влад Сорд, була започаткована на Вінниччині. Призовий фонд премії складає 60 тисяч гривень, по 20 тисяч отримає переможець у кожній з трьох номінацій: художня, науково-популярна та дитяча література.