Музиканти з гурту «Гуляйгород» нещодавно завітали до Вінниці.

Гурт був створений у 2002 році в місті Кіровоград. Протягом всієї історії існування музиканти постійно перебували у пошуках та експериментах.

— Із новим проектом ви поїхали у промо-тур містами України, скажіть, наскільки він вдало розпочався?

— Промо-тур розпочався і триває фактично безперервно. Вінниця стала сьомим містом, де ми граємо.

— Що допомагає не стояти на місці, безперервно впливати на людей, яким подобається ваша музика?

— Експериментуати — це не тільки приємно, а й сучасно, — відповідає Ірина Барамба — нові часи вимагають нових пошуків. Нам стало цікаво, як воно буде, якщо із електронною музикою поєднати фолк. І цей новий проект нормально сприймається. Ми вже встигли його презентувати не тільки на «Країні Мрій», а й на фестивалі «Ковалівка-фест» (Київська область).

— Як під час спроб реконструювати автентичну українську культуру, не впасти в несмак? Як знайти «золоту середину», щоб не впасти у несмак, коли граєш етно-фолк?

— Саме її ми і намагаємося цим проектом відшукати, — каже Олександр Вовк — якщо ж виходити на світового слухача, загалом на широке коло, то ця музика м'яко кажучи не для кожного вуха. Тому ми зараз намагаємося простими музичними «словами» за допомогою електронного прикрашання наблизити автентичну музику до пересічного слухача. Тобто, для молодої людини, яка ходить по клубах, слухає дабстеп.

— Але ж звучання при цьому, напевно, змінюється?

— Українська автентична музика є унікальним і неповторним явищем, яке ми зберігаємо на сто відсотків. В цих композиціях ми не змінюємо ні мелодику, ні тепоритм. Не прикрашаємо і не додаємо нічого від себе. Тільки є додаток сучасних речей, що дозволяють розширити коло слухачів.

— У зв'язку із європейською інтеграцією постає питання: яким чином ми маємо просувати українську культуру в ЄС? І чи вважаєте ви потрібною допомогу Міністерства культури?

— Скажу неприємні речі, але там де втручається це Міністерство, на жаль закінчується вся культура.

— З їх боку доцільніше було б навпаки не втручатися, щоб не нашкодити, — додає Ірина Барамба.

— Чи відобразилося на вашій творчості те, що відбулося в країні за останні два роки: Революція гідності, війна на Сході України?

— Звісно ми не були осторонь, — Северин Данилейко — власне, через це наш проект запізнився на рік. Адже просто неможливо було працювати, коли поруч відбуваються такі події. Зокрема пісні Іринирої бабусі — «Посадю я розу» і «Ой ти, сад, ти мій сад». Друга пісня про останню ніч двох закоханих, після якої, хлопець мусить іти на війну. Це ліричні, дещо сумні, тривожні пісні, але тим не менше — це наша історія.

Фото Богдана Новака