Перед викликами часу не встояла і така консервативна державна структура Вінниці, як Державний архів Вінницької області. Проект угоди про співробітництво з кафедрою філософії, соціально-політичних дисциплін та етнології Інституту історії, етнології і права Вінницького державного педагогічного університету планує найближчим часом підписати керівництво архіву.

– Робота архівістів обумовлена безліччю всіляких інструкцій та формальних вимог. Тому кинутися в гущу народу та одразу зібрати інформацію – це не наша прерогатива. Матеріали подій буремного минулого року до нас дійдуть через деякий час від громадських організацій, державних установ чи приватних підприємств, що задіяні у схожих процесах. Вони передаватимуть нам на зберігання свою документальну спадщину, і аж тоді до нас прийдуть відповідні документи. Керівництво кафедри філософії, соціально-політичних дисциплін та етнології запропонувало нам розпочати реалізацію проекту «Пам'ять про Революцію Гідності: усна та візуальна історія». Якщо ця Угода таки буде укладена, то ми розпочнемо формувати нову колекцію та накопичувати ці дані, – розповів директор Державного обласного архіву Юрій Легун.

Кафедра працюватиме через студентів, даючи їм відповідні розроблені завдання, молодь проводитиме польові дослідження, збиратиме інформацію.

– Оскільки у нас є схожі колекції спогадів ветеранів 2-ї світової війни або колекції, що стосуються подій Голокосту чи Голодомору. Коли системно збирати ці документи, вони відкладаються в окрему колекцію. Вважаю, що це цілком логічно, аби буремні події з кінця 2013-го року і тривають донині якимось чином зафіксували, – продовжує Юрій Вікторович.

Щоправда, є багато невирішених технічних моментів справи. Найперше: схожа інформація накопичується на електронних носіях (аудіо, відео, фото). Архів технологічно та методологічно не готовий до цього, не готовий приймати масив інформації, відсутні і сервери, і розробки, які би обліковували всю зібрану інформацію.

– Архівісти, як консервативні люди, звикли до матеріального носія інформації, на який можна поставити штамп. Навіть якщо це диск у конверті, печатка та обліковий номер мають бути. А на файл, що мандрує з флешки на диск і назад, печатку не поставиш. Це, до речі, проблема світової архівної справи, бо під час зустрічей із закордонними колегами не раз маємо розмови: як налагодити нову, кардинально іншу систему накопичення інформації. Універсального ідеального шаблону немає. Але йде пошук. І це добре, – зазначає директор установи.

Пан Юрій переконаний: аби змінити архівну справу, потрібно усвідомлення важливості цієї установи на всіх рівнях суспільного життя. Бо зазвичай про архів кажуть: «А, складають там папірчики, риються в пилу, нічого не роблять». Міняти щось на краще потрібно спільними силами.
На запитання про увагу місцевої влади до роботи обласного архіву та кожного працівника закладу загалом пан Юрій іронічно усміхається.

– Архів у системі пріоритетів стоїть на останньому чи передостанньому місці, але добре, що хоча б таку позицію маємо та зберігаємо. Представник місцевої влади Андрій Гижко, наприклад, сам є істориком та розуміє вартість та сутність документа. Це така собі неофіційна та особиста підтримка, – підсумував розмову Юрій Легун.

Кореспондент Vlasno.info запитав у студента-історика Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського про доцільність такої колекції. Хлопець приємно здивований цим проектом та вже налаштований на плідну роботу.

– Наша кафедра співпрацює з архівом не перший рік. А останні події в Україні є надзвичайно багатими на артефакти. Маю товариша, в якого є український прапор з Майдану, коли відбувалася нічна зачистка у лютому. Полотнище все в бруді та крові. Для історії це важливо. Історія – як пазл. І один з циз пазликів – візуалізація того, що відбулося через артефакти. Збирати речі та документи Майдану – це круто. Історія фактів та документів, якісь заяви тодішньої влади, накази, протоколи РНБО – це важливо. Але на мій суб'єктивний погляд, куди важливіше те, чим займається дуже багато активістів, науковців,письменників, і загалом гуманітарна інтелігенція. Вони вивчають усну історію. Історії конкретних людей, які пережили ці події. Хтось не одразу виходив на майдани, хтось прийшов до цього пізніше. Дослідити, що було переломним моментом, що було стимулом – це також цінно ,хоча зараз ще дуже важко говорити про Революцію Гідності. Будь-яка подія такого масштабу має пройти випробування часом. І дуже важливо зберегти для майбутнього максимум джерельної бази. А років через десять чийсь мудрий історик сяде за ці пазлики і зможе з них скласти гарну мозаїку, – поділився думками студент-п'ятикурсник Євген Бойко.