Гранітний кар'єр, що розташований у селі Жежелів Козятинського району, не лише забезпечує роботою місцевих жителів та робить село знаменитим, а й добряче дошкуляє селянам. До редакції Vlasno та громадських активістів звернулися люди зі скаргами на те, що жити на центральних вулицях села просто неможливо.

— Щодня через село їздять 40-тонні автівки, завантажені кількома десятками тонн гранітної породи. У селі ніколи не влягається пил, придорожні будинки тріскаються, а вулицями ходити небезпечно, — говорить Петро Шинкаренко, який у Жежелеві має дачний будинок. — Машини їдуть з гори. Уявіть собі, якщо в 40-тонної вантажівки відмовлять гальма, що тут буде.

У селі 224 дитини, є школа та садочок. Дітлахи постійно виходять на вулицю, а біля самого виїзду з кар'єру розташований дитячий майданчик.

— Тут діти бігають, ось буквально днями дитина мало не потрапила під колеса, — бідкається Петро Олександрович. — А пилюка стоїть така цілий день, що вікна відчинити не можна.

Всього за журналісти зафіксували близько десяти вантажівок, які рухалися селом, завантажені камінними брилами та щебенем.

Підприємство "Жежелівський кар'єр" працює в селі уже багато років, але раніше автівки виїжджали з його території через інше КПП, одразу потрапляючи на трасу. Тепер же, за словами головного інженера кар'єру Василя Лисецького, пост охорони є лише на виїзді в бік села.

— У нас тут є вагова, тут же і каса, і адміністрація, я у вікно дивлюся, слідкую, щоб не крали, а якщо відкрити інший виїзд, то хто буде дивитися за цим всім? — нарікав Василь Лисецький.

Головний інженер, який кілька років тому і очолював кар'єр, пояснив, що вісім років тому було розроблено інвестиційний проект, який би комплексно вирішив проблему вивозу граніту.

— Ми планували зробити залізничне сполучення, облаштувати майданчики, пункти пропуску, але нам облрада не дала шість соток землі, і все зупинилося. Інвестори відкликали кошти, і зараз ми ледве виживаємо, — сказав Василь Борисович.

Проте, слова головного інженера спростовує директор підприємства Михайло Галас, який, за словами пана Лисецького, мав бути на іншому кар'єрі в містечку Хуст (Закарпаття). Михайло Михайлович запевнив, що за дорогою доглядає:

— Ми поливаємо її водою цілий день, а ще часто робимо ямкові ремонти, — сказав директор.

Але людей, які зібралися на стихійний пікет, не задовольнила така відповідь. Селяни почали вимагати припинити вивіз граніту через центральну вулицю. Тому директор пообіцяв, що спочатку поставить обмежувачі швидкості до 5 км на проїзд великогабаритного транспорту, а згодом і взагалі заблокує цей виїзд для вантажівок.

— Дайте мені двадцять днів, ми спочатку обмежимо швидкість, а потім відремонтуємо КПП і направлятимемо машини на інший виїзд, — запропонував Михайло Галас. — Мені самому неприємно, що вони рухаються селом, щодня по 80-100 машин. Цей виїзд ми залишимо лише для нашої робочої спецтехніки.

Люди, які до таких обіцянок ставляться доволі скептично, пообіцяли, що пильно стежитимуть, чи дотримає директор слова, в іншому випадку селяни готові навіть перекрити дорогу.

— Наші діти нам дорожчі за їхні гроші, ми не дозволимо ризикувати їх життями лише тому, що хтось лінується поремонтувати ворота на КПП, — говорять обурені селяни.

Юрист "Народного Контролю" Ярослав Морий, який теж виїздив на кар'єр, запевнив селян, що вплинути на керівництво можливо:

- Якщо не буде їхньої волі на обмеження проїзду, можна звернутися в ДАІ, або ж нехай готуються до суду.




Фото Ірини Басенко