День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні відзначили у Вінниці. Попри побоювання щодо можливих провокацій масові заходи відбулися спокійно та без сутичок. Чи безпечно нині було у Вінниці — відчула на собі й кореспондентка Vlasno.info.

Близько 10 години ранку на площі Європейській збираються ветерани війни, пенсіонери, молодь, правоохоронці. Як і обіцяли у вінницькій поліції, людей у формі було більше, ніж достатньо.

Ветерани починають співати фронтові пісні: "Катюша", "Клен зелений" тощо. У руках тримають портрети загиблих родичів у Другій світовій війні.

Кілька осіб намагаються розгорнути прапор однієї з політичних партій. До них одразу підходять представники іншої політичної сили.

– Це що, прапор партії Наталії Вітренко? Згорніть, будь ласка, – зауважують активісти. До них підтягуються правоохоронці й прапор таки згортають.

Обійшлося й без георгіївських стрічок. Нагадаємо, напередодні 9 Травня керівництво вінницької поліції зустрічалося і з проукраїнськими активістами, і з Іваном Бондарчуком та Лідією Закусіловою, які ініціювали нинішній марш «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Тоді й говорили про недопущення сепаратистської символіки. Як бачимо, прислухалися.

Серед присутніх — чимало людей з бойовими нагородами та орденами. Однак серед них трохи важко знайти ветеранів Другої світової — з кожним роком їх стає все менше.

Один з них — Карпо Стус. Йому 98 років. Каже, що з фронту з ним повернулося ще 48 побратимів, однак залишився серед живих лише він. На війні отримав поранення в руку, у плече, мав дві контузії. 72 роки тому в цей день він був у Кенігсбергзі, що в Німеччині. Додому, на рідну Вінниччину, повернувся аж у 1946 році.

Карпо Стус

– Тоді була велика радість, дізналися про перемогу по радіо. Сьогодні для мене це велике свято, – каже Карпо Парфенович зі сльозами на очах. – Усім людям хочу побажати міцного здоров'я, щастя, добра, радості й тепла, миру, спокою.

Поки спілкуюся з ним, з колонок лунає пісня:

"Сплять мільйони загиблих в окопах,
Це твоєї країни сини.
Де була б ти сьогодні, Європо?
Де була б ти, якби не вони? "

Іще один ветеран втирає сльози біля меморіальної дошки. Анатолій Микитович, 91 рік. Каже, 11 родичів загинули на війні — за ними й плаче, стоячи біля їхніх прізвищ, викарбуваних на граніті.

Анатолій Микитович

– Спочатку пішов у партизани, – пригадує.
– А що робили партизани? – цікавлюся.
– Німців били, – відповідає.
– А перемога де Вас застала?
– В Угорщині. Дізналися про це — стріляли в повітря, кричали з радості, сміялися. Тоді перемогла наша країна. Але не всі повернулися, на жаль, з фронту, – каже він, втираючи сльози на очах.

Паралельно з банерами "Ніхто не забутий, ніщо не забуте", "Зі святом великої перемоги" тощо були й банери "Путлер капут", "Перемогли Гітлера — переможемо і Путіна", "Доля Гітлера — майбутнє Путіна" та чимало синьо-жовтих стягів.

З цими банерами й почали рухатися з площі Європейської. Мали дійти до входу в центральний парк, однак чомусь не дійшли: зупинилися на вулиці Артинова, біля приміщення Вінницької ОДА.

Пані з портретами родичів чомусь бурхливо зреагували на появу синьо-жовтих прапорів та плакатів про "Путлера".

– Підпіндосники, – пробурчали вони та пішли геть, згорнувши свої банери на червоному фоні.

Інша пані вступила в словесну сутичку з активістами, які супроводжували ходу.

– Ви ж не націоналісти, а нацисти. Я ніколи комуністкою не була й не буду, це моя історія. У мене в хаті жива історія сидить: бабуся, яка пережила Голодомор, і ніхто з вашої влади до неї зараз навіть не навідається! – висловлювала своє обурення вона чомусь представнику однієї з громадських організацій.
– То ж ваші сталіни й влаштували голодомори всі, – зауважували ті.

Проскандувавши "Спасибі діду за перемогу", учасники маршу розійшлися.

А молодь тим часом вишитими рушниками прикрасила Меморіал слави — на шию трьом солдатам повісили українську атрибутику.

– Ми хочемо привітати Вінницю традиційними українськими рушниками та прикрасити цей пам'ятник в українському традиційному стилі, – зазначив активіст Роман Яковлев.

До Вічного вогню нині протягом дня ідуть вінничани, кладуть квіти та схиляють голови перед тими, хто вберіг українську землю від нацистської навали. АТОвці вітають ветеранів Другої світової, тиснучи руку, а ті дякують – зі сльозами на очах. Та під мирним небом.

Фото та відео Людмили Кліщук