Минуло понад три роки, відколи в Україні стартувала реформа децентралізації. Нові ОТГ вже отримали більше повноважень та контроль над власним бюджетом. Водночас у багатьох громадах Вінницької області на місцях досі не готові об'єднуватись. Хтось вже скористався шансом, хтось, побачивши плюси, готовий приєднуватися до створених ОТГ або об'єднуватись у нові, хтось абсолютно проти і вважає, що це призведе до загибелі села. Кореспонденту Vlasno.info вдалося поспілкуватися з головою Омельницької ОТГ Олександрою Шереметьєвою. Ця громада знаходиться в Кременчуцькому районі Полтавської області. До її складу входить 20 сіл, населення – 5,5 тисяч чоловік, адміністративним центром територіальної громади є село Омельник.

За плечима голови ОТГ – 11 років роботи в районній адміністрації, зараз вона є одночасно й головою Полтавського регіонального відділення Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад.


Займатися проблемами громади пані Шереметьєва почала ще задовго до реформи. Просто через щиру любов до рідного села.

– Я не можу без свого села. Я знаю тут кожну людину, я не можу без них. Часом йду і згадую, як коли була малою на конях тут каталася. Тут у мене було перше кохання, і тут я вийшла заміж. Тут всі знають, що я Шурка та що я Івана Мироновича. Часом навіть моя донька жартує, що я для громади зробила більше, ніж для рідної сім'ї.

– Сьогодні на дебатах у Ямполі  було дуже багато представників районних, сільських та селищних рад. Вони постійно питають, чому краще ОТГ, ніж райрада?

– Я закінчила інститут із червоним дипломом і вийшла заміж, у нас було двоє дітей. А потім сталося так, що я залишилась сама. Тоді я пішла в колгосп на роботу, а після смерті батька стала головою сім'ї. І коли 1994-го року почалися вибори, до мене прийшли наші ветерани та сказали, що це мій час. Так у 1994 році мене всенародно обрали головою районної ради. Тоді у райрад ще не було нормальних повноважень. Все йшло на Київ, а звідти тобі давали копійки, які ще треба, як ото масло, розмазати по всіх селах. Також, будучи в районній раді, я не могла бачити того, що відбувалося на місцях. Наприклад, коли я дізналася, що в сільському клубі тече дах уже шість років, то запросила сільського голову й запропонувала йому 12 тисяч гривень на ремонт. Але за умови, що сільська рада теж знайде 12 тисяч гривень. Вони витратили мої гроші, а свої не вклали, ніхто нікого не вчив заробляти. Вони і зараз не хочуть, а ми їх вчимо, змушуємо. На тій посаді я пропрацювала 11 років, але конкретного чогось не могла зробити.

– А коли стали сільським головою?

– Після Помаранчевої революції я стала сільським головою. Навколо Омельника почали об'єднуватись інші села ще з 2010-го року. І за це ми повинні подякувати Володимиру Шейгусу із ІСАР (Ініціативний центр сприяння активності та розвитку громадського почину – ред.) «Єднання». Він запропонував нам створити благодійний «Фонд громади Омельника». Вже після його створення ми підписали Меморандум із 5 сільськими громадами, які знаходяться поруч. Разом написали програму місцевих ініціатив, виділили під цю програму невеликі гроші. У перший рік це було 2,5 тисячі гривень. Потім почали думати, де ще можемо взяти гроші. Тоді я запропонувала депутатам і членам виконкому кількох сільських рад здати по 10 гривень у цей фонд, щоб ми могли реалізовувати мікропроекти. Думаєте, всі дали? Доводилося викликати до себе кожного особисто. Як я можу переконати пересічного громадянина, коли депутат, як ініціативна особа, не може дати 10 гривень? "Із горем пополам" ми зібрали ці кошти. Наступного року написали проект і через благодійний фонд Корпусу миру взяли волонтера зі США. Він у нас вів англійський клуб. А коли у 2013-му році почалася Революція Гідності, то його відкликали. Пізніше ми виграли грант на проведення тренінгів з проектного менеджменту та інших. Таким чином, 2012 року в нас пройшло вісім тренінгів, а в 2013 році, до цих всіх перипетій, ми провели ще шість.


– Які ініціативи вдалось започаткувати у своїй ОТГ торік?

– Ми почали реалізувати 30 проектів на загальну суму понад 18 мільйонів гривень. А за три останніх роки – 70 проектів на 38 мільйонів. Це проекти водовідведення, ремонти приміщень для садочків чи інших адміністративних установ, реконструкція вуличного освітлення, доріг тощо. Також ми вже надаємо послуги в соціальній сфері. У нас працює фронт-офіс служби соціального захисту. Наші адміністратори розробили організаційні та технологічні карти надання соціальних послуг і просто на місцях у людей забирають пакет документів на соціальну допомогу. Потім у бек-офісі – у відділі управління – їх перевіряють та передають на управління соцзахисту. Ще ми підписали договір із Пенсійним фондом. Тепер збиратимемо усю необхідну їм інформацію, й коли їм буде щось потрібно, то вони нам на електронну пошту надсилатимуть запит. У селі Щербаки ми зробили ФАП. Купили хату для лікаря, відремонтували її. Взяли його на повну ставку. Вже виконали поточний ремонт кабінету математики й інформатики у Рокитному. Купили меблі, інтерактивні дошки.

– Багато хто в нашій області не розуміє, як заробляти ці гроші. Розкажіть, як це робити. Де брати кошти на фінансування проектів?

– Ми писали гранти, ходили шукали інвесторів. Під деякі проекти шукали співфінансування з обласного бюджету. Торік ми отримали від бюджетів різних рівнів 12,5 мільйони гривень. Зокрема, з бюджету області – майже 3 мільйони, державна субвенція склала близько 6-7 мільйонів, кошти ДФРР (Державний фонд регіонального розвитку – ред.) – майже 3 мільйони. На програму «Шкільний автобус» з обласного бюджету виділили 234,9 тисяч гривень і 850 тисяч гривень освітньої субвенції. Також ми отримали майже мільйон на реалізацію проектів від GIZ (німецький фонд розвитку – ред) , від DESPRO (швейцарсько-український проект – ред.) – 1,3 мільйони гривень, від Програми розвитку ООН/ЄС «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду-ІІІ» – 130 тисяч гривень, і ще мільйон – це податки від «Укртатнафти».


– Наразі для створення ОТГ громади не можуть між собою домовитись, а сільські голови чогось чекають. Як вам вдалося вмовити 20 сіл?

– По-перше, ми домовилися, що всі люди залишаться працевлаштованими. Одного співробітника, наприклад, вивчили на водія. По-друге, домовились, що всі гроші ділимо на кількість населення. Після цього кожна громада повинна була подати проекти. Хто не подав – у них гроші забирають і віддають громаді, яка подала проекти. Тому торік ми дуже по-різному розподілили ці гроші. Також тут «розумні» зауважували, що центральна громада не буде поважати інші. Ми намагаємося ставитися до всіх справедливо. Ще ми сказали, що не будемо закривати жодного дитячого садка. Тому що батьки повинні мати змогу дістатися до дітей максимум за 15 хвилин. Тим більше, нехай малята ростуть у своїх селах і цікавляться ними. В одному дитячому садочку ми зробили ремонт, встановили телевізори, тому діти хочуть йти туди. Так діти запам'ятають іще з дитинства, яке село у них гарне.

– Що у вас з освітнім процесом? Одну з проблему, яку називають противники децентралізації – це закриття шкіл.

– Школи ми теж не закривали. Але відбувся природній відбір. У нас була стара довоєнна школа, ми зробили там ремонт і діти почали самі приходити. До нас сьогодні просяться навіть з інших районів. І ми будемо возити, у нас є можливість. Запустимо автобус і батьки самі дітей віддадуть до нас. А школи, в які ніхто не ходив, самі закрилися. Головне в освіті не вікна замінити, а її якість. Ми написали проект про забезпеченню шкіл та ДНЗ (дошкільні навчальні заклади - ред.) інтерактивними дошками, адже доступ до Інтернету давно є. Аби учні мали більше можливостей отримувати знання та відчували себе конкурентоспроможними на ринку отримання вищої освіти та на ринку праці. Утримуємо танцювальний колектив, щоб діти розвивалися, брали участь у конкурсах та різноманітних заходах. А якими враженими та задоволеними повернулися наші учні з обласного конкурсу «Кращий читач року»! Вони – наше майбутнє і треба розвивати їхню духовність. Те, що посіяне в дитячих душах, звідти ніде вже не дінеться. Сьогодні існує стипендія Омельницької сільської ради: по 200 гривень учням, що закінчили навчальний рік на «відмінно». Грошовою премією хочуть нагородити і вчителів, які підготували переможців олімпіад та конкурсу-захисту наукових робіт в МАН (Мала академія наук - ред.). Кожна школа має по автобусу для підвозу дітей.


– У багатьох громадах є проблема з розподілом землі. Особливо це стосується учасників АТО. Як у вашій ОТГ вирішується це питання?

– Сьогодні у нас налічується 50 учасників АТО. Ми звільнили їх від сплати одноразового внеску на будівництво системи водопостачання в Омельницькій ОТГ, а це 11 тисяч гривень. Дали щорічну одноразову матеріальну допомогу постраждалим учасникам АТО та сім'ям загиблих на загальну суму 220 тисяч гривень. Також відшкодували їм 50% вартості комунальних послуг. Дітям учасників Антитерористичної операції забезпечили безкоштовне оздоровлення на суму 2 тисячі гривень. Також у дошкільних навчальних закладах їхні діти забезпечені безкоштовним триразовим харчуванням. На початок березня 2018 року 16 учасникам АТО ми видали земельні ділянки по 85 соток у межах села. А за межами села два гектари можна брати. Наразі воюємо із Держгеокадастром за те, щоб іще 7 чоловік отримали свою землю. На початку березня підняли клопотання перед Полтавою, щоб погодити ділянку землі для учасників АТО. Але на початку квітня вони віддали цю землю, і її вже виорали зовсім інші люди.

– Що плануєте реалізувати цього року?

– Цьогоріч ми не робимо масштабних проектів. Наприклад, зараз займаємося капітальним ремонтом системи теплопостачання та першого поверху Омельницького КСК (сільський клуб - ред.) «Дивограй». На першому поверсі після проведення ремонту відкриємо ЦНАП (Центр надання адміністративних послуг – ред.). Для цього нам потрібно залучити 1,1 мільйони гривень. Також запланована реконструкція адміністративно-побутового приміщення для обслуговування населення у селі Рокитне. На на сьогодні його зведений кошторис – 5 мільйонів, раніше вони такі гроші за 10 років не бачили. Наразі готуємо проектно-кошторисну документацію вартістю понад 105 тисяч. Але ми написали відповідний проект до Ради Європи, вони видають фінансування на медичні заклади. Тому в цьому приміщенні ми ще будемо облаштовувати амбулаторію загальної практики сімейної медицини. До речі, у нас всі сімейні лікарі підписали угоди, навіть одного ми залучили з Кременчука, переехів до нас жити і працювати. Продовжуватимемо третю чергу реконструкції системи водопостачання та водовідведення в селі Омельник на суму близько півмільйона. Торік виконавець не встиг доробити, бо тендер було оголошено наприкінці осені. Ще відкриваємо туристичний маршрут 12-го липня "П'ять перлин Дніпра".


– Як успішний менеджер, що порадите тим, хто ще сумнівається, і тим, хто вже об'єднався та робить щось для громади?

– Не потрібно затягувати. Треба просто взяти і подумати хоч на секунду не лише про себе, а про людей, з якими ти живеш. Ну, не може бути, щоб 80-90 відсотків бюджету села чи селища йшло на зарплати апарату. Або куму за банку фарби паї видавити. Досить. Ви собі з 25 років усі паркани тією фарбою могли замалювати, і не один раз. Тут казав чоловік з вусами, що немає кадрів. То навчіть! Наші старости проходили тренінги, їх там всьому навчили. Терпіти треба, вчитися, працювати наполегливо. У нас в команді 40 осіб, і нам вдається рухати цю глибу. Інколи погано, інколи добре, але робимо. Якщо вони хочуть, щоб у них щось було, нехай подають проекти. Чи могли б ми сьогодні зробити ремонт школи вперше за 40 років, якби ми не об'єдналися? Ні. Ми б не змогли знайти цих 26 мільйонів. Чи могли б ми думати колись, що говоритимемо про створення індустріального парку в якомусь Омельнику? Ні. А в нас сьогодні створений проект. А скільки ми об'їздили країн! Сьогодні від України є 10 осіб, зокрема і я, у конгресі Ради Європи. Минулого року їздила до Італії, де розказувала перед Конгресом про міжмуніципальне співробітництво в Україні на прикладі своєї громади. В Німеччині побувала, у Польщі за рік була двічі. Зараз ми готуємо біометричні паспорти, щоб працівники медичної та освітянської галузі поїхали й побачили все на власні очі. До мене зараз часто приїжджають і питають, як правильно зробити ОТГ. А в них досі немає штатного розпису і їхній голова взагалі не готувався. Уже коли об'єдналися, то лиш тоді їздять і дізнаються, як потрібно це робити. А все просто – роби за законом. Тим паче, Асоціація міст України видала гарний посібник, де все детально розписано, навіть розказано, як зробити запис у трудовій книжці.

Читайте також:Вперше за 17 років у селі на Вінниччині відкрили дитячий садок 

Фото:Андрій Оленін, omelnikotg.gov.ua, auc.org.ua, Кременчуг Тудей.