Майже чверть століття навколо встановлення пам'ятника Шевченку у Вінниці відбуваються протистояння між владою та громадою. Про хронологію подій, які сколихнули Україну, у всеукраїнській газеті «Час Руху» розповів екс-голова Вінницької обласної ради Сергій Свитко, повідомляє Vlasno.info.

Пропонуємо витримки із цієї публікації:

Місто Вінниця – єдиний в Україні обласний центр, де нема монументального пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку, достойного величі цього Великого Українця.

Під тиском громадськості, зокрема і рухівців, ще за часів радянської влади, 30 травня 1991 року, виконком Вінницької міської ради ухвалив рішення №170/2 «Про спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченку» у центрі міста, на площі Театральній, доручив відділу культури виступити замовником на проектування пам'ятника та встановив фінансування конкурсу на краще художнє рішення в обсязі 15 тис. крб. У 1992 році журі розглянуло 4 конкурсних проекти, але переможця не визначило. Виконком Вінницької міської ради 19 березня 1992 року знову оголосив конкурс, виділив 60 тис. крб., але переможець чомусь знову не був визначений.

Потім питання спорудження пам'ятника у Вінниці було «заморожено» аж на 13 років! Здавалося, що справа зайшла в глухий кут. Але представники національно-демократичних сил не здавалися, вони наполегливо протягом цього часу звертались до керівників міста, області, держави з вимогою все-таки встановити у центрі Вінниці пам'ятник Великому Кобзареві.

І от нарешті здійснилося: 26 лютого 2004 року виконавчий комітет Вінницької міської ради знову повернувся до цього болючого питання і ухвалив рішення №394 «Про реконструкцію площі Театральної та встановлення пам'ятника Т. Г. Шевченку». Замовником виконання робіт визначено управління міського господарства Вінницької міської ради.

Реконструкція площі тривала довго – майже 7 років, оголошувалося ще два конкурси на кращий проект пам'ятника Т.Г.Шевченку (у першому турі розглядалося 5 проектів, у другому – 4), які проводило управління культури та туризму облдержадміністрації, але переможця (думаю, допитливий читач вже здогадався) знову не було визначено, що викликало обурення громадськості.

Оптимізму додало рішення №23 від 18 грудня 2010 року Вінницької обласної ради, в якому було передбачено виділення 150 тис. грн. у 2011 році на проведення конкурсу на кращий проект пам'ятника Т.Г.Шевченку і 2 млн. грн. на його спорудження у Вінниці в 2012 році.

Невдовзі по місту поповзли чутки, мовляв, міський голова Володимир Гройсман десь неофіційно заявив про те, що пам'ятника Тарасу Шевченку на площі Театральній не буде споруджено, бо ця площа конче потрібна для молодіжних «тусовок». На депутатське звернення з цього питання на той час секретар Вінницької міської ради Сергій Моргунов (а сьогодні він міський голова) 25 лютого 2011 року відповів: «Виконавчими органами Вінницької міської ради ретельно опрацьоване питання спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченку: визначено місце для встановлення пам'ятника – площа Театральна».

Але, як кажуть в народі: «Обіцянка – цяцянка», вже через якихось вісім місяців ця ж влада передумала: у міськвиконкомі під керівництвом міського голови Володимира Гройсмана (нині Прем'єр-міністр України) було ухвалено рішення № 2788 від 17 листопада 2011 року «Про вивчення громадської думки щодо визначення місця спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченку у м. Вінниці». Міська влада пропонувала громаді «для обговорення» вже інші місця для спорудження пам'ятника: по-перше, подальше від центу міста – на площі перед адміністративною будівлею по вулиці Островського, 85, або інший варіант, у «спальному районі» – перехрестя вул. Келецької – пр. Космонавтів; по-друге, на місці масового поховання жертв сталінських репресій – на території Центрального парку культури та відпочинку імені М. Горького, по-третє, на мініатюрній Музейній площі.

Після цього рішення Вінницького міськвиконкому управління культури та туризму облдержадміністрації відмінило черговий конкурс на кращий пам'ятник Кобзареві у Вінниці.

У зверненні від 21 листопада 2011 року Вінницької обласної організації Національної спілки художників України до голови Вінницької ОДА Миколи Джиги, голови облради Сергія Татусяка та Вінницького міського голови Володимира Гройсмана, зокрема, зазначалося: «... З часу об'явлення конкурсу в жовтні місяці 2011 року, скульптори, заявлені до закритого конкурсу, приступили до роботи над проектами, прив'язаними до конкретного місця – площа Театральна. На час призупинення конкурсу виконано роботу над проектами більш як наполовину. Припинення конкурсу відбулося внаслідок нових пропозицій місця встановлення пам'ятника. На думку скульпторів, заявлених для закритого конкурсу, кращого місця для встановлення пам'ятника Т.Г.Шевченку у м. Вінниці як площа Театральна не має. Всі запропоновані місця є другорядними. Хочемо зауважити і про матеріальну сторону проблеми. Площа Театральна підготовлена і не потребує великих матеріальних затрат. Складається враження, що затягування проведення конкурсу в зв'язку із зміною місця встановлення пам'ятника є умисне небажання вирішити цю проблему».

Попри вимоги громадськості (за спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченку саме на площі Театральній було зібрано і зареєстровано у міськраді близько 15 тисяч підписів вінничан, надіслано десятки листів від творчої інтелігенції Вінниччини: науковців різних вузів, скульпторів, художників, письменників, артистів, журналістів) Вінницькою міською радою 2 лютого 2012 року прийнято рішення «Про підсумки вивчення громадської думки щодо визначення місця спорудження пам'ятника Т.Г.Шевченку у м. Вінниці». Цим рішенням перекреслена ідея спорудження пам'ятника на площі Театральній і визначено чомусь аж два інших місця для пам'ятника Т.Г.Шевченку.

На моє депутатське звернення (я був тоді депутатом облради) відповідь надала 10 квітня 2012 року заступник голови Вінницької облдержадміністрації Любов Спірідонова: «...При прийнятті рішення міською радою... не була врахована містобудівна ситуація, яка склалася. На площі по вул. Хмельницьке шосе, 7 вже встановлено один пам'ятник – В.С.Стусу. Встановлення ще одного пам'ятника на тій же площі неможливе. Інше запропоноване місце – алея Парку культури та відпочинку ім. Горького – теж невдале. Парк є пам'яткою природи загальнодержавного значення і проектування на його території досить широких площ для проведення публічних заходів неможливо. Запропоноване місце є також місцем поховання жертв політичних репресій 30-х років ХХ століття, а відповідно до статті 31 Закону України «Про поховання та поховальну справу» виконання будь-яких будівельних робіт у місцях поховань, на місцевості із залишками слідів давніх поховань, на територіях закритих кладовищ, а також прилеглих до місць поховань охоронних зонах забороняється».

У резолюції міського мітингу «Тарасові Шевченку на Театральній бути» від 9 березня 2012 року вказувалося: «Вінницька громада, інтелігенція, науковці, родина Т.Шевченка не перший рік домагаються спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку у центрі м. Вінниці, на площі Театральній. Однак ми стурбовані тим, що вінницька міська влада на чолі з В.Гройсманом блокує цей процес і діє всупереч існуючим законним рішенням міської і обласної влади та найголовніше – проти волі громади. Особливо ми занепокоєні пропозиціями вінницької міської влади спорудити пам'ятник в Центральному парку культури та відпочинку, що є місцем масових поховань закатованих українців в часи сталінських репресій. Спорудити пам'ятник Т.Шевченку у вказаному місці – це означає цинічно поглумитися над невинно закатованими, що є нечуваною наругою над національною пам'яттю українців, а також є приниженням величі Т.Шевченка. ...Ми, представники громадськості Вінниччини, наполягаємо на припиненні антиукраїнських дій і спекуляцій міської влади на чолі із В.Гройсманом навколо вибору місця для спорудження пам'ятника Т.Шевченку. Своїми діями вінницька міська влада створює умови для громадянського і міжнаціонального протистояння, збурює громадськість, що може призвести до непрогнозованих наслідків».

Заяви та звернення політичних партій, громадських організацій, депутатів, резолюції мітингів про перешкоджання вінницькою міською владою на чолі з Володимиром Гройсманом спорудженню пам'ятника Тарасу Шевченку неодноразово зачитувалися на сесіях обласної ради та Вінницької міської ради протягом 2011- 2013 років.

Важливо наголосити, що затятий спротив вінницької міської влади на чолі з Володимиром Гройсманом щодо спорудження пам'ятника Тарасу Шевченку в центрі Вінниці тоді набув розголосу не тільки в Україні, але й за її межами. Так, громадську ініціативу вінничан у 2012 році підтримали: Львівська обласна рада, Івано-Франківська обласна рада, Тернопільська обласна рада.

З приводу спорудження пам'ятника Т.Г. Шевченка у Вінниці до Президента України Віктора Януковича, Вінницького міського голови Володимира Гройсмана у лютому 2012 року звернулися навіть Світовий Конгрес Українців та інша міжнародна організація - Українська Всесвітня Координаційна Рада.

Так, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Ратушний Президентові України, зокрема, писав: «Як нам стало відомо, у місті Вінниці все більше загострюється конфлікт між громадськістю області та вінницькою міською владою. Причиною цього є нещодавні рішення виконкому Вінницької міської ради... Звертаємо Вашу увагу на те, що зазначені місця для спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку є місцями масових поховань жертв політичних репресій 1937-1938 р.р. За даними досліджень, у Парку культури та відпочинку ім. Горького сьогодні знаходиться 21 братська могила із тисячами людей, що були закатовані енкаведистами. Просимо Вас звернути увагу органів місцевого самоврядування міста Вінниці на необхідності встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку в цьому обласному центрі саме там, де вирішила місцева громадськість».

Проте Володимир Гройсман нікого не хотів чути: Вінницька міська рада 11 травня 2012 року рішенням № 795, здається, вже остаточно визначила місце спорудження пам'ятника Тарасу Шевченку – на площі імені Василя Стуса, фактично біля пам'ятника Василю Стусу, на території колишнього православного цвинтаря і також на місці масових поховань жертв політичних репресій.

Але і цього разу місцева влада не виконала своє ж рішення.

І от 17 вересня 2013 року народний депутат України Андрій Мохник звернувся із депутатським запитом до Голови Верховної Ради України Володимира Рибака щодо блокування Вінницьким міським головою Володимиром Гройсманом та Вінницькою міською радою спорудження в обласному центрі на площі Театральній пам'ятника Т.Г.Шевченку. Голова Верховної Ради України скерував відповідного листа Прем'єр-Міністрові України Миколі Азарову, а той – голові Вінницької ОДА Миколі Джизі. Народному депутатові відповідь надіслав перший заступник голови Вінницької ОДА Максим Боровський, в ній, зокрема, зазначалося: «...В бюджеті області та міста на 2013 рік необхідні кошти для проведення конкурсу і спорудження пам'ятника відсутні. Натомість благодійними фондами «Подільська громада» і «Велика родина» був представлений проект скульптурної композиції, робота над яким велася майже два роки. Його реалізація буде здійснена за благодійні кошти, які уже зібрано. Пам'ятник Великому Кобзареві буде встановлено до 9 березня 2014 року – дати відзначення його 200-річного ювілею...Пам'ятник запропоновано встановити на площі Музейній».

Слід зазначити, що саме цей план і був реалізований міською владою під керівництвом Володимира Гройсмана.

Отже, у Вінниці спорудили не величний пам'ятник Тарасу Шевченку, як того домагалася громада, а скульптурну композицію «Шевченко і діти», не на площі Театральній, яка є «лобним місцем», де відбуваються важливі громадські заходи, мітинги та віче, а на території маленької площі Музейної, і знову на цвинтарі – на кістках єзуїтських монахів.

Спорудили, і що важливо – без конкурсу, без висновків фахівців, у яких, до речі, було багато професійних зауважень до зазначеної композиції, і без громадського обговорення. Вінницька рада просто тупо, як кажуть у народі, проголосувала за те, що приймає на баланс подарунок – скульптурну композицію. А дарованому коню, як відомо, в зуби не дивляться. Саме за такою підлою схемою в подальшому буде діяти міська влада – без конкурсів, без громадських обговорень брати як подарунки різні скульптурні композиції і встановлювати їх у Вінниці. Це, шановні читачі, ноу-хау від Володимира Гройсмана.

Під час Революції Гідності у Вінниці відбулася важлива подія: саме 15 лютого 2014 року, за три дні до масових розстрілів у Києві майданівці на велелюдному віче за участі та підтримки опозиційних до режиму Януковича народних депутатів України Володимира Яворівського, Олександра Бригінця, Андрія Мохника, депутатів облради на площі Театральній все-таки встановили погруддя Тарасу Шевченку. До цього кошти на погруддя збирали в скриньки на вулицях Вінниці, як кажуть в народі, по копійці. Тоді всі учасники віче вірили, що в подальшому, коли внаслідок революції переможе народ, на цій площі буде встановлено достойний величі Кобзаря пам'ятник.

Далі важливо наголосити: коли на Майдані у Києві почалися масові розстріли людей і стало зрозуміло, що режим Януковича ось-ось впаде, тоді у Вінницю у із-за кордону, з майже місячного відпочинку прибув міський голова Володимир Гройсман. 20 лютого він виступив на Вінницькому Майдані, на площі Театральній, при цьому так і не засудив злочинні дії режиму, хоча від нього цього люди вимагали. Близько тисячі вінничан - учасників мітингу в присутності міського голови ще раз одноголосно проголосували за спорудження пам'ятника Т.Г.Шевченку на площі Театральній, а самого В.Гроймана засвистали і під вигуки: «Ганьба!» прогнали з площі за неофіційну підтримку Януковича, за антишевченківську позицію. Переконаний, що В.Гройсман цієї події не забуде ніколи. Не забудемо її і ми, майданівці!

 Отже, погруддя Тараса Шевченка протягом 4 років знаходилося на площі Театральній, яку в 2014 році перейменували на майдан Героїв Небесної Сотні, де постійно збиралися на мітинги майданівці (і досі щонеділі збираються), обговорюючи суспільно важливі питання громади та країни. Місцева влада терпляче спостерігала.

І от останні події: вінницька міська влада вирішила здійснити реванш у даному питанні, і реалізувала свій план у цинічний і підлий спосіб, використовуючи, як важку артилерію, рідних Героїв Небесної Сотні. Відомо, що 7 та 8 жовтня 2017 року до Вінниці з усієї України прибули поважні люди – родичі загиблих у Києві майданівців для проведення звітно-виборних зборів громадської організації «Родина Героїв Небесної Сотні». Міська влада в особі фактично підконтрольного їй благодійного фонду «Подільська громада» запропонувала рідним загиблих майданівців підтримати рішення щодо встановлення на площі скульптурної композиції «Дерево свободи» для вшанування Героїв Небесної Сотні, а це значить демонтувати погруддя Тараса Шевченка. Не зважаючи на тиск, ГО «Родина Героїв Небесної Сотні» ухвалила мудре рішення: нехай вінницька громада сама вирішить, де має бути у місті пам'ятник Героям Небесної Сотні.

Але депутати Вінницької міської ради 27 жовтня 2017 року із порушенням регламенту ухвалили (рішення № 926): встановити скульптурну композицію «Дерево Свободи» на площі Героїв Небесної Сотні (колишня Театральна) і при цьому рішення було прийнято, як завжди, без громадських обговорень, а сам проект – без конкурсу.

22 листопада 2017 року 62(!) обласні громадські та партійні організації звертаються до Президента України Петра Порошенка, Голови Верховної Ради України Андрія Парубія, Прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, Міністра культури України Євгена Ніщука, Президента Світового Конгресу Українців Євгена Чолія з приводу деструктивних та антиукраїнських дій місцевої влади, а копію листа надсилають до керівників області та міста Вінниці. У цьому зверненні наголошується: «Дуже прикро, що влада Вінниці не робить висновків з Революції Гідності – ігнорує думку громади, намагається зіштовхнути рідних Героїв Небесної Сотні з майданівцями, тобто українців з українцями. Чому влада так боїться Тараса Шевченка – генія українського народу? Хіба така влада українська? Щоб вгамувати пристрасті, потрібно шукати компроміс».

Але компроміс не шукали: від центральної влади на звернення 62-х обласних організацій надійшли відписки, що, мовляв, зазначене питання є виключно повноваженням органу місцевого самоврядування, тому вінницькі можновладці, отримавши підтримку із Києва, вирішили діяти. Так, в ніч з 23 на 24 січня цього року невідомі викрадали погруддя Великому Кобзареві. Важливо підкреслити: вперше у світі не якісь вандали, а влада демонтувала погруддя Т.Г.Шевченку у такий ганебний спосіб. Відповідальність на себе взяв депутат міської ради від ВО «Свобода» Володимир Базелюк, заявивши, що він є власником погруддя. Міська влада тим часом обгородила частину території площі Героїв Небесної Сотні високим парканом, організувала цілодобову охорону (було залучено близько сотні найнятих бойовиків із бойовими собаками) і розпочала роботи по спорудженню «Дерева свободи».

4 лютого 2018 року на площі Героїв Небесної Сотні відбувся мітинг, в якому взяли участь більше трьох сотень вінничан. На вітрі тріпотіли прапори Руху. Під час мітингу було вдруге встановлено погруддя Т.Г.Шевченку на кошти небайдужих громадян. У заходах, присвячених встановленню погруддя взяли участь і виступили: заступник голови НРУ, народний депутат України Павло Кишкар, депутати обласної ради, громадські активісти. Павло Кишкар офіційно заявив, що він є одним із співвласників встановленого погруддя Тараса Шевченка. Тоді ж рухівці розмістили на площі свій партійний намет і разом із майданівцями вирішили цілодобово охороняти погруддя Тараса Шевченка.

Незважаючи на морозну погоду, активісти протягом 19 днів та ночей вартували погруддя Великому Кобзареві, але несподівано і підступно вночі, після 3-ї години, більше сотні тітушок, працівників муніципальної міліції за підтримки Національної поліції напали на десяток наших активістів, побили рухівця, адвоката та правозахисника Валерія Палія і знову, вже вдруге, викрали погруддя Т.Г.Шевченка. Погруддя вивозили вночі, викрадачів супроводжували автомобілі Національної поліції. І що важливо, саме тієї ночі у Вінниці були вимкнені всі камери спостереження.

Наступного дня до Вінниці приїхав голова НРУ, народний депутат України Віктор Кривенко, він провідав у лікарні Валерія Палія, зустрівся із керівництвом обласних управлінь Національної поліції та СБУ, яке, до речі, так і не змогло пояснити, хто ж викрав погруддя Тараса Шевченка. Натомість громадські активісти, журналісти проводять свої розслідування злочинів.

 А місцева влада у цей день, 23 лютого, на площі Героїв Небесної Сотні урочисто відкрила скульптурну композицію «Дерево свободи», яку в народі вже «охрестили» по-іншому: «Покруч».

В урочистих заходах взяли участь і рідні Героїв Небесної Сотні. Правда, родичі кількох сімей Героїв заборонили використовувати імена їхніх синів та батьків у цій скульптурній композиції. Так, Олена Котляр, наречена Героя Небесної Сотні Олександра Капіноса заявила: «Сам демонтаж народного погруддя Тараса Шевченка, яке встановили вінничани під час Революції Гідності на цій площі, є зневагою до поглядів Олександра. А встановлення на цьому місці монумента Небесній Сотні, зокрема й Олександру Капіносу, для нас є глумлінням над Олександром та його світоглядом».

І на завершення: пригадуєте, «легітимний» Янукович, заявляючи: «Почую кожного», насправді вважав, що думку окремої громади, цілого народу можна ігнорувати, а всіх і вся «ламати через коліно». І де сьогодні «легітимний»?

І ще одне запитання: українцю, а чи після Революції Гідності у нашій державі влада стала українською?

Сергій Свитко,

м. Вінниця, 9-10 березня 2018 року

Дивіться також репортаж про встановлення Дерева Свободи у Вінниці

Чтайте також, як люди пропонували провести громадські слухання щодо встановлення пам'ятника Шевченку у Вінниці.

Фото: vlasno.info