У Вінниці муніципальні служби намагалися розібрати будівлю занедбаної торгової точки та вивезти звідти цеглу.

Колишні напівзруйновані "Деруни" бачив кожен, хто бодай раз був поблизу перехрестя вулиці Островського та 50-річчя Перемоги — будівля з чагарниками геть не вписувалась у магістральні пейзажі, хоч і мала таку "апетитну" назву.

Днями до "Дерунів" із самого ранку приїхали комунальники з трактором, які заходилися демонтувати стіни та вантажити цеглу на причіп. Невдовзі на місце прибув чоловік, який назвався власником ділянки, та попросив робітників представитися і припинити роботу, що вони робити, звісно ж, відмовилися. Розмова зайшла в глухий кут, тож комунальники викликали муніципальну поліцію.

Тим часом біля місця події почали збиратися люди. Знайомі власника Анатолія Джиги та активісти громадської організації автомобілістів Вінниччини вимагали від муніципальної поліції пред'явити посвідчення, проте вони робити цього не поспішали.

— Ми просто патрулюємо вулиці, дивимося за порядком та дотриманням правил благоустрою, — пояснює свій візит заступник начальника КП "Муніципальна поліція" Віталій Мовчан. — Ця територія належить територіальній громаді міста Вінниці, тож Департамент комунального господарства дав вказівку навести тут лад.

Щоправда, жодних документів, які б підтвердили, що земля належить місту або письмових розпоряджень по прибиранню території, муніципальники пред'явити не змогли. Кажуть, що у них нема доступу до таких паперів, привезли лише ксерокопію викопіювання з нанесеними позначками територіальних меж ділянки.

На відміну від полісменів, власник ділянки Анатолій Джига охоче демонстрував державний акт на землю, та запевняв, що купив її кілька років тому, разом з цим приміщенням.

— У мене був 191 квадратний метр, але коли тут розширювали дорогу, міська влада запропонувала обміняти 137 метрів, які опинилися в зоні "червоної лінії", і мені дали рівноцінну ділянку ось тут поруч, — каже Анатолій Васильович. — Але 55 метрів, на яких стояла ця будівля, залишились у мене, і акт на ім'я моєї дружини у мене є.

Розгублені муніципальники поїхали з'ясовувати, чия земля. А тим часом робітники комунальних служб, які уже котру годину поспіль пеклися на сонці, не знали, що їм робити з повним причепом білої цегли, яку вони весь день віддирали від розвалених напередодні стін.

— Тиждень тому вони приїхали і розвалили пів приміщення, — жаліється Анатолій Джига, — Я пішов написав заяву в прокуратуру. Перед цим мені телефонували з муніципальної поліції і просили поприбирати тут, я трохи позбирав тут гілля.

Подалі від гріха спекотне місце покинула і бригада робітників, перед від'їздом висипавши повний причіп цегли на землю.

Наступного дня керівництво муніципальної поліції запросило Анатолія Джигу для того, аби поставити крапку у цій проблемі.

Тепер вони вже виглядали більш підготовленими, адже вивчили питання і отримали відповідні викопіювання від фахівців із земельних питань. Як виявилося, після обміну ділянками до власності міста дійсно не увійшла частина 55 метрів, яка залишилась у власності дружини пана Анатолія. Проблемна споруда виявилась також розділеною навпіл. Як виявилось, "Деруни" були самовільною забудовою, а така під час обміну не враховується за власність.

— Вони виміняли просто землю, без урахування споруди, адже вона не була оформлена, фактично її не існувало, — каже керівник полісменів Василь Гайовик. — Тож і цеглу зараз ділити ніхто не буде, для нас це просто сміття, яке треба прибрати.

В свою чергу, заступник Гайовика Віталій Мовчан запевнив, що цеглу комунальники використають для ремонту об'єктів благоустрою міста.

— А ви, пане Анатолію повинні свою частину будівлі або розібрати, або добудувати чи обгородити парканом, щоб не псувала загальний вигляд придорожньої території, — дав останні настанови Василь Гайовик.

Пан Джига, зрадівши тому, що його 55 метрів таки визнали, запевнив, що свої пів-будівлі приведе до належного стану.

— У мене там електрика підведена, є можливість для ведення бізнесу, тому зроблю все, щоб зберегти будівлю, а цеглу нехай забирають уже. А от табличку з написом "Деруни" шкода — вона була металева і з чималим шматком арматури, і її вже звідти хтось поцупив.


Фото Ірини Басенко