Десять депутатів Вінницької обласної ради народились у найкоротший місяць року. Vlasno.info поцікавився, як святкують свої дні народження народні обранці та які подарунки їм найбільше запам'ятались.

Олександр Маслєнніков, народився 9 лютого 1973 року:

– Завжди святкую у родинному колі. Дружина, 13-річна донька, 9-річний син, батьки. Нічого такого особливого мені не дарують, щось потрібне на кожний день. На роботі організував невеликий фуршет. Взяв пляшку текіли, бутерброди, фрукти, і, зрозуміло, лимон і сіль. Одного разу тільки не відзначав День народження — на 40-річчя. У нас існують забобони, що не можна святкувати 40 років. Тому втік від усіх за кордон, трубки телефонної не брав, тільки СМС-ки приходили. А коли за тиждень приїхав, то вже всі й забули.

Людмила Головашич, народилась 23 лютого 1974 року:

– Найбільше запам'ятався день народження, коли ми тільки-но переїхали в Якутію. Батько раніше там працював, а потім вже, коли через рік йому дали квартиру, ми з мамою теж переїхали. Це була середина 80-х років. Ми приїхали перед Новим роком, ще не встигли навіть меблі придбати всі у квартиру. І тут зранку 23-го відкриваю двері, а там стоїть 17 моїх однокласників. Я зніяковіла, бо не чекала такого. В Ладижині ніхто таких сюрпризів не робив. Зате ці люди на все життя залишаються моїми друзями. Життя порозкидало нас по всьому світу, хтось в США, хтось в Монголії, хтось на екваторі в Африці, але зв'язок постійно підтримуємо. Наша компанія була багатонаціональною, але всі були однакові. Звикла, що ніхто з вчителів на "ти" не звернувся. Ніхто не заставляв носити форму. Почувалися вільно. І важливою складовою цього була соціальна забезпеченість. Інакше людина залежить від когось і чогось.
Мрію на своє день народження поїхати у Прагу, там є храм Людмили.

Володимир Зарічанський, народився 6 лютого 1973 року:

– Звичайно, це сімейне свято. Тому збираємось вдома. Цього року дружина подарувала мені срібний ланцюжок. Кажуть, що срібло допомагає, лікує. Дві доньки завжди щось роблять власними руками. Такі подарунки отримувати особливо приємно, адже вони зроблені особисто для тебе, зроблені з любов'ю. В дитинстві мені дарували звичайні речі, як іншим: конструктор, літак, машинку. На роботі для працівників теж влаштовую невелике свято. Подарували мені наручний годинник. В мене його ніколи не було. Вважав, що він заважає на руці. Слідкував за часом по мобілці. Тепер буду носити.

Вадим Соляник, народився 3 лютого 1988 року:

– Традиційно святкую в колі родини. Потім ще — в колі друзів. Цього року дружина Дениса зробила мені сюрприз: вітала з ансамблем. Замовила їх у Вінниці, кажуть, це відомий гурт. Поки я переодягався, бо саме приїхав з відрядження, на мене вже чекали в ресторані рідні і друзі. І 6-місячна донька Дар'я також з нами святкувала. Було дуже приємно у Шаргороді почути якісну живу музику. Ще якось дружина замовила мені торт у вигляді спортсменів-борців на татамі. Вона знає, як я люблю спорт, тому й підготувала таку приємність.
З дитинства найбільше пам'ятаю подарований велосипед. Мені тоді 10 років було, їздити вже вмів, і батьки купили дорослий велосипед. Їздив на ньому спочатку під рамою.

Геннадій Вацак, народився 2 лютого 1972 року:

– Я не дуже люблю святкувати дні народження. В січні виповнилось 20 років, як не вживаю алкоголю і не палю. Але святкувати доводиться. Вдома вже всі не вміщаються, тому відзначаємо у ресторані при нашій фабриці "Вацак" у Могилів-Подільському. На роботі колектив теж завжди вітає. Цього разу подарували мені настільний бронзовий годинник. Я відразу поставив його на камін у своєму робочому кабінеті. Колеги, як завжди, приготували мій улюблений торт "Райське молоко".

Володимир Крисько, народився 24 лютого 1966 року:

– У мене з днем народження пов'язана ціла історія. Сільський голова записав чомусь у метриці 29 лютого, хоча святкували 24-го, як і треба. І ось у середині 1990-х я оформляв ідентифікаційний код. Податкова вже мала комп'ютери, і там видає інформацію про мене: "такого не існує". Виявилось, що 1966-й рік не був високосним, і 29 лютого було 1964-го і 1968 року. Чому так наш сільський голова записав, ніколи не дізнаємось, бо на той час він вже помер. А мені довелось заводити кримінальну справу і через суд встановлювати, що дата народження вказана неправомірно. Майже чотири місяці я ходив по різним інстанціям, відновлював усі документи — паспорт, диплом, водійські права та інші.
Найбільше запам'ятався день народження, коли батько дозволив мені самому покермувати трактором. Я тоді навчався у 4-му класі. Емоцій було стільки, що досі це пам'ятаю зі всіма подробицями.

Михайло Вдовцов, народився 27 лютого 1980 року:

– Святкую лише у вузькому сімейному колі. На роботі заборонив себе вітати. Як голова Ямпільської райдержадміністрації, беру відпустку на цей день. Цього разу якраз на вихідні випало, то ми з дружиною і двома дітьми поїхали у Карпати. Багато вражень отримали від екскурсій по Закарпаттю.
Подарунок, що запам'ятався на все життя — піврічне стажування у Великобританії, яке проплатили батьки після закінчення вузу. Отримав там неоцінений досвід щодо розвитку аграрної галузі.

Сергій Волков, народився 21 лютого 1980 року:

– Безперечно, святкуємо у родинному колі. Подобається, коли доньки 12-річна Аліна та 8-річна Аня роблять щось своїми руками. Аня, наприклад, дуже гарні речі в стилі оригамі виготовляє. Також ціную посиденьки з друзями, які влаштовуємо не обов'язково саме у день народження. Обмінюємось думками, напрацюваннями, ідеями, бо працюємо в різних галузях. Завжди щось цікаве в такому спілкуванні для себе можна почерпнути.
В дитинстві зазвичай дарували торт, іграшкові автомобілі та книжки. Я дуже любив читати. Вдома усю бібліотеку перечитав, а потім й за шкільну взявся.

Дмитро Копера, народився 20 лютого 1982 року:

– До трагічних подій 2014 року святкували завжди. У мене багато друзів та кумів, маю 10 похресників. А потім додалась гірчинка. У ніч з 19-го на 20-те я був на Майдані. Зранку довелось йти на роботу, бо я працюю на посаді в управлінні Південно-Західної залізниці. Тепер щороку з сином, якому зараз 3 роки, йдемо на Інститутську, несемо квіти, щоб вшанувати пам'ять загиблих. Син, коли питають, де був, відповідає: "Там, де погані дяді розстріляли молодих хлопців". Доньку, як підросте, теж будемо брати з собою. Їй зараз 9 місяців.

Юрій Мазур, народився 20 лютого 1957 року:

– Традиційно святкую у "Буковелі". Беру для цього 3-4 дні відпустки. На гірські лижі став пізно, у 45 років, але тепер щороку катаюсь схилами Карпат. Дітей поставив на лижі у 20 років, а онуків, яких у мене п'ятеро, – у п'ять років. Троє вже їздять, двоє наступного року почнуть.

Дорогих подарунків не люблю. Вважаю, це совкова звичка. Друзі дарують щось чисто символічне. Наприклад, канцелярський набір на стіл. Він коштує не більше 2,5 тисяч гривень. Слово та увага важать більше.

Головне фото: hdwallpapersrocks.com, фото Сергія Немирівського та Влада Боднара