До Дня захисту дітей Vlasno.info запитав вінницьких народнів депутатів про їх дитячі роки: яскраві спогади, яскрава постать, улюблена страва, чого боялись, ким мріяли стати.

Юрій Македон та Іван Мельничук

 
Іван Мельничук, дитинство провів у м. Коломия Івано-Франківської області:

– Спогадів два: як батько вчив їздити на двоколісному велосипеді, а потім - кататись на ковзанах. Взагалі, усі спогади дитинства пов'язані з батьком. Де був він, там був і я. Завжди. Навіть спав у нього на роботі, просто на дивані. Деколи засинав, як дитя, не розуміючи, де і коли, але прокидався завжди в присутності батька.

Дуже добре пам'ятаю виховательку в дитячому садку. Вона забирала іграшки і ставила в куток за будь-яку провину. Не заслужено. Наприклад, не зізнались, хто зламав іграшку - все, всі по кутках. Через її примху мусили стояти і мовчати. Це мій перший досвід "махрової" несправедливості.

Більше за все боявся втратити батька. Що в принципі і відбулось. В 17 років піклувався про сім'ю вже сам. Батькових порад не вистачає й зараз.

Найбільше полюбляв манну кашу в дитячому садочку. Я досі пам'ятаю її запах і смак. А терпіти не міг риб'ячий жир. Мама деколи давала по чайній ложці. Жах!


Мріяв стати міліціонером, як батько. І це чесно. В ті часи міліцію поважали. Там працювали хороші і фахові люди.

Юрій Македон, дитинство провів у м. Могилів-Подільський Вінницької області:

– В дитинстві ми жили в повній гармонії з природою: взимку та восени тонули в снігу чи багнюці, а влітку – «шкварилися» на сонці. Найяскравіші спогади – це командні ігри. Влітку – на воді та з м'ячем, взимку – санчата, хокей. Взагалі, ми - покоління «хітів». Як тільки виходив якийсь крутий фільм чи мульт, ми «втілювалися» у їх персонажі, формували свої команди. Якщо це був мультфільм «Мишки Гамми», ми влаштовували змагання зі стрибків. Як тільки вийшли «Ніндзя-черепашки», ми бігали з картонним "панцирами" та пов'язками.


Завжди любив бути в команді "добрих сил". Боявся, відповідно, докорів батьків, близьких і знайомих. Дуже не подобалось, коли мене чи молодшого брата Пашу за щось сварили.

Ми жили поблизу величезного масиву дикої природи і користалися, як усі діти, сезонними ласощами. Взагалі, до їжі ставлюсь помірковано, невибагливий, не вмію «перебирати харчами».



В залежності від настрою та останніх вражень і формував собі майбутнє. Точно не думав стати депутатом. В дитинстві ми такого навіть не знали.

Сергій Кудлаєнко

Сергій Кудлаєнко, дитинство провів у Вінниці:

– Найкраще, що запам'ятав, - це радість від змагань серед дворових команд та між ЖЕКами міста по футболу. Завжди грав за старших по віку хлопців. Пам'ятаю спортивні майданчики, огороджені дерев'яними щитами, де і взимку можна було грати в хокей. Територію майданчика заливали гарячою водою. Також добре пам'ятаю гуртки при ЖЕКах( теніс, шахмати та інші). Приємні спогади.

Серйозну роль в моєму житті відіграв мій дід, батько мами, Кушнір Василь Петрович. Він був дуже строгий. Зважаючи на те, що ми з батьками і братом жили разом з дідом і бабусею в одній квартирі, то виховання було на вищому рівні! Дід працював в секторі агрономії у Вінніцькій області. Дуже шкода, що його давно немає, помер у 1995 році. Було б так приємно, якби він побачив своїх онуків та правнуків!

Боявся сідати за кермо мотоцикла. Поборов цей страх завдяки щоденним майстер-класам дідуся, батька мого батька, Кудлаєнко В'ячеслава. На жаль, його також вже немає з нами.

Улюблена страва - борщ від бабусі, матері батька, Кудлаєнко Тетяни Кирилівни. В її борщі навіть колір був не такий, як в інших. Такий насичений бордовий і дуже-дуже смачний! Все життя бабуся пропрацювала на нашому Вінницькому молокозаводі.

Фото надані Іваном Мельничуком, Юрієм Македоном та Сергієм Кудлаєнко