До ста тисяч на рік. Стільки інсультів, за офіційною статистикою Міністерства охорони здоров'я, щороку трапляється в Україні. Водночас дані міжнародних досліджень, що спираються на математичне моделювання, вказують на те, що офіційна статистика помиляється і насправді кількість інсультів на рік сягає 150 000 – 200 000. Аби оцінити масштаби, співставте цю цифру з кількістю населення Вінниці (близько 370 000), Рівного (250 000) або, наприклад, Калинівки (30 000).

І якщо раніше інсульти траплялися переважно з людьми похилого віку, то сьогодні гостре порушення мозкового кровообігу вражає і 30-40-річних, а іноді – навіть немовлят. Причини при цьому можуть бути різними, але результат один: ушкодження тканин головного мозку і відтак – втрата, часткова або повна, тих чи інших його функцій.

Відновити їх, хоча б частково, можливо за умови своєчасного початку реабілітації такого пацієнта. Але так історично склалося в Україні, що сьогодні на високому професійному рівні це роблять лише в декількох спеціалізованих центрах. Один із них – реабілітаційний центр «Олсвіт».

Майже 90 відсотків його пацієнтів – а за вісім років роботи їх нараховується вже близько 12 тисяч – це люди після інсультів. А ще – після черепно-мозкової травми або операції на головному мозку та ті, хто має захворювання хребта чи суглобів.

Інсульт — гостре порушення мозкового кровообігу, що спричиняє відмирання мозкової тканини. Наслідки інсульту руйнівні: порушується кровообіг, ділянка мозку, що перестала постачатися, відмирає і вже не може виконувати своїх функцій, а це призводить до порушень мовлення, свідомості, координації рухів, зору, чутливості, паралічів. І мета реабілітації – змусити сусідні ділянки, що вціліли, максимально перебрати на себе функції тієї, що загинула. Цей процес має назву «нейропластичність», і найкращий період для його запуску – перші місяці після інсульту, – розповідає лікар фізичної та реабілітаційної медицини Олександр Колісник.

В ідеалі реабілітація має розпочатися з перших хвилин після інсульту. Адже повнота відновлення пацієнта, що переніс його, залежить і від того, наскільки правильним було його положення у ліжку, і від того, наскільки швидко після інсульту вертикалізувати пацієнта.

Робота ведеться навіть із пацієнтами, що перебувають у комі, тобто без свідомості. Але за допомогою спеціальних методик їх можна посадити, поставити. Траплялося, що пацієнтів у комі навіть виводили на прогулянку. Завдяки цьому вдавалося уникнути ускладнень, які зазвичай виникають у тих, хто протягом довгого часу перебуває нерухомо у ліжку, зокрема, пролежнів та контрактур, – розповідає Олександр Колісник.

На запитання, на який відсоток відновлення можна вийти після своєчасно розпочатої реабілітації, якщо взяти стан до інсульту за сто відсотків, він відповідає так:

Ми не можемо відновити пацієнта повністю, ми не маємо чудодійної палички, за допомогою якої це можна зробити. Ми намагаємося максимально сприяти відновленню пацієнта на стільки, на скільки це можливо, та пристосувати його до життя в тих умовах, в яких він опинився. Дуже рідко відновлення відбувається на 99 відсотків, на сто – ніколи. Наша задача, аби пацієнт був максимально незалежним від сторонньої допомоги і був максимально активним у родинному та суспільному житті.

У великої кількості людей інсульти стаються в активному віці, 40-50-60 років, тому надзвичайно важливо, аби після нього вони могли повернутися до роботи. І випадків, коли ця мета досягається завдяки своєчасній та правильній реабілітації, багато.

Повертаються і на керівні посади, – каже лікар-реабілітолог Олександр Якубенко. За його словами, окрім своєчасного початку успішність реабілітації після інсульту залежить від наявності супутніх захворювань: – Більшість наших пацієнтів мають цукровий діабет та серцево-судинні захворювання, і вони досить успішно відновлюються.

Говорити про тривалість реабілітації не доводиться: цей процес є пожиттєвим. Але найважливіший період – перший рік після інсульту.

Зазвичай ми рекомендуємо чотири госпіталізації тривалістю до двох тижнів протягом року, за цей період ми намагаємося досягти максимальних результатів. Пацієнту стабілізують показники цукру крові та артеріального тиску. З ним працює ерготерапевт, чия робота спрямована на організацію дозвілля пацієнта та адаптацію до життя: як одягатися, самостійно їсти, готувати... Що ми намагаємося зробити у першу чергу, – зробити так, аби людина могла самостійно піднятися з ліжка, відвідати вбиральню та поїсти, а відтак – не потребувала постійного догляду, – каже Олександр Якубенко.

Починається реабілітація з обстеження за міжнародними шкалами, одна з визначає рівень незалежності пацієнта від сторонньої допомоги.

Максимальна кількість балів – 100. Якщо людина на даний момент набирає 20 балів, ми можемо прогнозувати, що протягом півроку вона може набрати ще 60, якщо виконуватиме усі рекомендації та настанови лікарів, фізичних терапевтів та ерготерапевтів, – розповідає Олександр Колісник.

Також оцінюється сила та тонус м'язів, здатність розмовляти та розуміти сказане, баланс пацієнта, його ходьба.

Багато в процесі реабілітації залежить від родини пацієнта. На жаль, більшість із тих, чиї родичі перенесли інсульт, не знають, як правильно доглядати за ними, через що припускаються помилок. І головна з них – це гіперопіка, намагання зробити за людину те, на що вона здатна сама.

Жінка після інсульту може частково рухати лівою рукою, але самостійно не їсть. Її годує чоловік, хоча насправді вона цього не потребує. Так, тримати ложку лівою рукою, якщо ти не шульга, важко, але цьому можна навчитися за декілька днів. А ця пацієнтка таку функцію втратила й відтак втратила десять балів за шкалою, – пояснює Олександр Колісник.

Наступний крок, каже він, – виставлення цілей за SMART-cистемою: 

Є конкретна ціль – і ми над нею працюємо. Наприклад, рідні мріють, аби пацієнт навчився самостійно ходити й наступного року пішов на весілля до когось із родичів. Або, наприклад, пацієнтка хоче бути здатною поратися дома по господарству. Це довготривалі цілі, і щоб їх досягти, потрібно спочатку досягти цілей короткотривалих. Наприклад, навчитися самостійно сідати в ліжку, одягатися, стояти, якщо пацієнт цього не може – і цьому будуть присвячені заняття. Всі рідні хочуть відновити руку та ногу пацієнта, і дійсно, з часом рухи відновлюються, ми своїми втручаннями максимально намагаємось сприяти цьому. Але іноді ми вдаємось до того, щоб адаптувати пацієнта до умов, в яких він опинився, тобто навчити його ходити, незважаючи на спастичність в нозі, чи зав'язувати шнурки, незважаючи на відсутність рухів у одній руці. Цей процес має назву абілітація. Реабілітація в центрі «Олсвіт» організована таким чином, що з пацієнтом працює мультидисциплінарна команда. Це лікарі-неврологи, лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізичні терапевти та ерготерапевт. Ми намагаємось постійно розвиватись, навчаємось новим методикам в реабілітації.

Займаються в Центрі одночасно з пацієнтом та тими, хто за ним доглядає. При цьому доглядальниці, що працюють «Олсвіті», навчені максимально використовувати потенціал пацієнта. Наприклад, якщо людина може ставати на одну ногу, доглядальниця зробить так, аби він обов'язково це робив, встаючи з ліжка та пересідаючи у візок.

Застосовуються у процесі реабілітації різні апаратні методики та спеціальні тренажери. Один із них – це система розвантаження ваги, який є потужним інструментом реабілітації. Пацієнта, мов на парашуті, на лямках підвішують над біговою доріжкою так, аби він міг йти по ній. Поступово довжину лямки зменшують, і навантаження на м'язи пацієнта збільшується.

Фактично пацієнт упродовж занять, які тривають чотири-п'ять годин на добу, ходить по конвеєру. Не буває так, що з ним увесь цей час працює один спеціаліст. Наприклад, спочатку парафінотерапія, потім масаж, потім заняття на матах, потім відпочинок, потім ще вправи, тренування ходи, – розповідає Олександр Якубенко.

Результатом такої наполегливої та тривалої роботи є повернення пацієнта, хоча б і часткове, до звичного йому способу життя та зменшення його залежності від оточуючих. А отже життя після інсульту – триває.

Фото надані Центром "Олсвіт"