Історія того, як екс-ректор посів цю посаду, розпочалася ще у далекому 2003-му, коли закінчився контракт попередника Шестопалюка – професора Никифора Шунди. В той же день Міносвіти за клопотанням облдержадміністрації призначає Шестопалюка О.В. виконувачем обов'язків ректора, порушуючи Закон України «При вищу освіту». Зокрема, у другому пункті статті 18 цього закону йдеться про таке: "Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, організовує вибори, затверджує та звільняє з посад керівників підпорядкованих йому вищих навчальних закладів, а також погоджує затвердження на посаду керівників вищих навчальних закладів комунальної і приватної форм власності".

Власне, саме це рішення і викликало резонанс у пресі та суспільстві.

Журналісти взялися розшукувати інформацію про присвоєння вченого звання «доцент» та «професор» Олександру Васильовичу, спілкуючись з попередниками Шестопалюка та його колегами, переглядаючи документи Атестаційної комісії, протоколи засідань, листи з Міносвіти тощо. Попри всі намагання медійників висвітлити це питання (http://www.mokin.com.ua/print/public_work/publicism/b9/bs/5632.html, http://old.33kanal.com/2008/08-45-15.php, http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/rektorskiy_pidyom_iz_perevorotom.html) справа залишилась в тіні.

Зараз, через більше ніж десять років, журналістам вкотре вдалося розшукати ці документи, скласти всі факти та свідчення в єдиний пазл. Фінальним акордом цієї десятирічної історії стало позбалення ректора Шестопалюка вчених звань (згідно Наказу Міністерства освіти і науки України про рішення Атестаційної комісії).

Загальна картина складалася так.

Відомо, що Олександр Васильович працював у Вінницькому ПТУ №4, а з 1987 року очолював Вінницьке ПТУ №11, а з 1992 року став заступником начальника управління освіти Вінницької ОДА. З лютого 1994 року перейшов на роботу до облради консультантом депутатів, а вже в червні 1994 року його призначили завідуючим загальним відділом обласної ради, потім – ОДА. З квітня 1996 по червень 1999 року Шестопалюк був начальником управління освіти Вінницької ОДА. У 1999 році здобув фах юриста у Київському державному торгово-економічному університеті, захистив кандидатську, а у 2010 році – докторську дисертацію. Із 1999 по 2003 рік обіймав посаду заступника голови Вінницької облдержадміністрації, а також за сумісництвом викладав у вінницьких філіях Європейського університету та Тернопільської академії народного господарства (далі — ТАНГ — Авт. )

Ректор ТАНГ Сергій Юрій стверджував, що Олександрові Шестопалюку ніколи ніхто не присвоював вченого звання «доцент». І що все це фальсифікація вченого секретаря його вузу. Керівник Тернопільської Академії Народного Господарства у своєму листі описує, у чому була фальсифікація. Ще у серпні 2002 року заступника голови Вінницької ОДА Олександра Шестопалюка було прийнято в академію на посаду доцента кафедри економічної теорії Вінницького інституту економіки на 0,25 ставки строком на 10 місяців. Через п'ять місяців, 26 лютого, Вчена рада академії обрала його на посаду доцента кафедри психологічних і педагогічних наук. Проте Шестопалюк не укладає відповідного контракту.

"26 лютого 2003 року Шестопалюк О.В. був обраний за конкурсом Вченою радою академії (протокол № 6) на посаду доцента кафедри психологічних і педагогічних наук для роботи у Вінницькому інституті економіки ТАНГ, що згідно з п. 9 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є підставою для укладення контракту.
Оскільки Шестопалюк О.В. контракту про призначення на цю посаду не уклав і, відповідно, внаслідок відсутності підстави для видання наказу, а саме відсутності контракту, наказ про його призначення на посаду доцента кафедри психологічних і педагогічних дисциплін не видавався. Вченою радою Академії 26 лютого 2003 року розглядалося питання обрання Шестопалюка О.В. на посаду доцента за конкурсом, а не питання присвоєння йому вченого звання доцента, що підтверджено протоколом №6 засідання.
Однак, Вчений секретар Вченої ради ТАНГ Совінський В.С. та Голова наглядової ради, Почесний президент ТАНГ Устенко О.А. сфальсифікували атестаційну справу кандидата педагогічних наук Шестопалюка Олександра Васильовича щодо присвоєння йому вченого звання доцента кафедри психологічних і педагогічних наук", – написано в заяві.

Аналізуючи цей лист-заяву, можна зробити висновок, що його подальше призначення ректором університету – нелегітимне.

Через певний час секретар Вченої ради В. Совінський та Почесний президент Академії О. Устенко підробляють документи. На основі протоколу Шестопалюкові присвоюється вчене звання «доцент», хоча ніхто із членів ради не голосував за це. А доцент кафедри і наукове звання «доцент» – це зовсім різні речі. Совінський стверджує, що підписати такий протокол його змусили, ось як він пише в поясненні голові Вченої Ради ТАНГ Сергію Юрію від 1 березня 2005 року (з дотриманням орфографії):

«Документи на Шестопалюка О.В., щодо присвоєння йому вченого звання доцента к-ри психологічних дисциплін підписав за клопотанням Міністерства освіти і науки України та Презедента України», – написано в заяві.

Пропрацювавши в. о. ректора 8 місяців, Шестопалюку у листопаді 2003 року присвоюється звання професора як виняток рішенням кафедри педагогіки і Вченої ради університету. Цим було порушено положення «Про присвоєння вченого звання» майже по всіх пунктах вимог. Це положення вимагає: працювати на посаді професора або ректора не менше року (в Шестопалюка на той час посадовий термін складав всього 8 місяців). Окрім того, Олександр Васильович, на жаль, не був ректором, а лише виконуючим обов'язки і не мав юридичного права претендувати на це звання. Не відповідали також дійсності документи про стаж роботи у навчальному закладі III–IV рівня акредитації. Також, аби обіймати цю посаду потрібно бути автором 25 наукових робіт, теорії та гіпотези яких хтось би впроваджував у практику. Не підготував Шестопалюк (одноосібно) трьох кандидатів наук, бо на той час він сам не був кандидатом.

Ось як коментував цю ситуацію колишній проректор ВДПУ з адміністративно-виконавчої роботи Валерій Казмірчук у своїй статті «Як вони перефарбовуються» (http://maidanua.org/static/mai/1113502459.html) :

– Я впевнений, що документи, які він (Шестопалюк – Авт.) подав на Атестаційну комісію, повністю сфальсифіковані. Історія науки не знає такого випадку, щоб людині, далекій від науки, за 14 місяців присвоїли два вчених звання. Вочевидь, крім «штабних» заслуг є ще й інші, не менш важливі. Ходять чутки, що він має бізнес, оформлений на інших людей. Вся ця афера від початку і до кінця має кримінальний характер. – написав Валерій Казмірчук.

За усіма цими клопотами, звинуваченнями, журналістськими розслідуваннями закінчився перший термін ректорства Шестопалюка. Тодішній міністр освіти Іван Вакарчук «понизив» його до посади проректора. Але у 2009 році Міністерство освіти і науки України очолює Дмитро Табачник. Він і призначив Шестопалюка ректором на другий термін.

Минулої зими в університеті відбулося таємне голосування, яке організувала за кілька днів ініціативна група студентів у співпраці з профкомом університету. На голосуванні було поставлено два запитання:

1. Чи підтримуєте ви ініціативу висловити недовіру ректору ВДПУ Шестопалюку О.В.?
2. Впишіть прізвище одного викладача, який, на вашу думку, не дає студентам жодних знань і при цьому вимагає хабарі.

Недовіру ректору висловили 70 студентів, а 150 не підтримали таку ініціативу. На голосування з кількох тисяч студентів прийшло майже три сотні. Таке незначне число тих, хто таки волевиявився, не стало перешкодою для «лічильної комісії» (тієї ініціативної групи студентів) піти з результатами волевиявлення до ректора вузу та вимагати відставки тих викладачів-хабарників, яких назвали корупціонерами на голосуванні. Ректор пообіцяв працювати над цим, виписати догани, але робота не відчувалася. Навпаки.

Після цього «таємного голосування» проти студентів-ініціаторів, нібито, розпочалися репресії. Одні кажуть, що літня сесія тривала успішніше, ніж завше, бо викладачі, налякані тим голосуванням та оголошенням хабарників, припинили брати гроші за оцінку. Інші стверджують, що легше було би заплатити, а не терпіти вибухи неприязні від викладачів.

– Літня сесія мені здавалася нормально. Бо я сиділа і вчила матеріал. Це приємно та по-європейськи. Одне хочеться точно сказати: нас реально слухали. Уважно, ретельно, а не так, як завжди. Щодо мене і студентів-ініціаторів голосування ніякої неприязні з боку викладачів я не відчула. Цікава ситуація склалася зі вступом до іншого навчального закладу, на спеціалітет. Там вже, мовляв, "знали хто я". Наскільки розумію, з попереднього вузу сповістили про таку студентку, як я, і попросили бути зі мною "обережними", – розповідає студентка Олена, ініціатор голосування. Зараз дівчина навчається у іншому виші.

Відбулися і кадрові втрати серед колективу університету: звільнення за власним бажанням одного з викладачів, Тараса Ткачука, якого керівництво запідозрило в організації голосування, «підривній діяльності» проти керівництва університету тощо. Про це йому оголосив декан у приватній розмові. Не витримавши тиску на свою особу, маючи власну гідність один із кращих фахівців педагогічного іде з університету.

"Дуже погано, що ми зараз почали звинувачувати один одного, тобто поділилися на оцих дві категорії. Одні діють, борються (вони, можливо, не завжди знають, яким чином це робити), інші звинувачують їх. На жаль, це стосується і студентів; на жаль, це стосується і викладачів. І нам теж дуже зараз непросто. Тому що зараз почали викладачі оглядатися один на одного. Можливо, іноді місцями не довіряти один одному. А ми ж, насправді, мали б бути колективом. Якщо ми хочемо робити капремонт, то це означає, що це дуже непроста робота. Дуже важка робота. Це означає: треба закачувати рукави, і з ранку до смерканку розгрібати те, що було навалено попередніми... поколіннями, можливо. Тому що це явище з'явилося не сьогодні. Міняти когось – найлегше. Міняти себе – найважче. Я думаю, що ми з вами перейшли уже межу. Якусь допустиму межу. Переступили її" – написав у "листі-прощанні" Тарас Павлович. Зараз чоловік – на важливій посаді у місті, має вплив на творення освітніх реформ.

Тиск на свободу слова з боку керівництва вишу також присутній: протягом минулого року закриті останні твердині, в яких знаходили прихисток молоді журналісти: студентські радіо та газету, а кафедру журналістики було реорганізовано в кафедру стилістики української мови та журналістики. Зрозуміло, що вивченню журналістики при такому підході відводитиметься другорядна роль. А викладачів, що фахово навчали б журналістики, керівництво вправно, рік за роком скорочувало: пішли з посади Тетяна Яковенко, Анатолій Подолинний, Євгенія Антонюк, Алла Костюк, Оксана Левкова.

Найпомітнішою стала подія кількарічної давності, коли контракт не продовжили столичному фахівцеві, науковцю, лідерові ГО «Не будь байдужим!» Оксані Левковій. Пані Оксана, нібито, розбещувала уяву студентів своїм проектом «С.Е.К.С.». Ця абревіатура розшифровується як Сучасне Епатажне Креативне Слово. Студенти-філологи під час відкритих уроків у школах Вінниці реалізовували б нетрадиційні методики роботи з дітьми, які допомогли би спростувати негативні стереотипи щодо депресивності української літератури і репресивності вчителів-словесників.

Старт цього проекту у ВДПУ збігся в часі із закінченням контракту пані Оксани із освітньою установою. Існують підозри, що схожа діяльність та погляди, які не схвалював Шестопалюк, коштували Оксані Левковій посади.

А всі вищеописані оборудки десятирічної тривалості коштували викриття наукових звань-фальшивок Олександру Васильовичу: 12 січня 2015 року Міністерство освіти та науки оприлюднило Наказ, позбавивши наукових звань ректора педагогічного університету. У приймальні ректора ВДПУ нам повідомили, що університет тимчасово очолила проректор з наукової роботи Ірина Руснак, а Олександр Шестопалюк написав заяву про звільнення за власним бажанням.