30 березня в історії України та Вінниччини

1918 року у Немирівському районі (Вінницька область) на Поділлі відбулися криваві події. У село Стрільчинці Немирівського району прибув ескадрон польських легіонерів. Розмістившись у будинку поміщиці Хоткевич, легіонери заявили, що не дадуть селянам засівати землю. Вже наступного дня селяни за підтримки 30 реєстрових козаків з Немирова обеззброїли їх. Як козаки вернулися до Немирова, то польські війська захотіли помститися, але стикнулися з опором селян. Тоді легіонери оточили село і почали його розстрілювати, примусили селян навіть підпалювати свої хати. Село згоріло, загинуло багато людей і дітей. Коли легіонери вирушили на сусіднє село, то стикнулися з ще більшим опором. Мешканці кількох сіл об'єдналися і вирушили на Немирів. Розпочався жорстокий бій, і близько 300 польських легіонерів здалися.

1831 року на Вінниччині створили Південне товариство декабристів. Створилася ця таємна декабристська організація у Тульчині на базі Тульчинської управи колишнього Союзу благоденства. Її очільниками стали Павло Пестель, Олексій Юшневський та Микита Муравйов. Їхньою основною метою була боротьба проти царизму, вони навіть видали «Руську правду», де в країні проголошувалася республіка. Проте після поразки 1825 року революції в Петербурзі та арештів засновників товариства, організація була розгромлена.

Пушкін серед декабристів у Кам'янці. Малюнок худ. Д. Кардовського


У 1856 році закінчилася Кримська (Східна) війна. А закінчилася вона підписанням Паризького мирного договору між Росією та Туреччиною, Британією, Францією, Сардинським королівством. Чорне море оголошувалося нейтральними водами, а Росії та Туреччині заборонялося на узбережжях мати флот та будь-які арсенали. По Дунаю можна було плавати тільки під контролем міжнародних комісій. Росія, за Паризьким договором, пішла на значні поступки Молдові та Туреччині, проте отримала Севастополь. Паризький мир призвів до того, що Росія втратила пануючі позиції в регіоні, а також на карті світу з'явилася Румунія. Якби світовій спільноті не хотілося контролювати ситуацію, проте 1877 року Росія, не зважаючи на домовленості, починає нову російсько-турецьку війну.

2014 року у Одесі бастували проти Путіна. Кілька тисяч мітингувальників пройшлися вулицями міста з українською символікою.

В цей день народилися:

1776 року – російський художник Василь Тропінін. Цікаво, що у 1804-1812 та 1818-1821 роках він жив як кріпосний художник у селі Кукавка (нині Могилів-Подільського району Вінницької області). Це були найплідніші періоди творчості митця. Тут його найбільше приваблювали образи селян-кріпаків: «Дівчина із Поділля», «Українець», «Українка», «Молодий український селянин», «Хлопчик з топірцем», «Портрет селянки». Йому належить жанрове полотно «Весілля в Кукавці». Існує припущення, що Василь Тропінін зустрічався з Устимом Кармалюком і написав його портрет. До сьогодні милує око сучасників церква в Кукавці, зовнішнє і внутрішнє оздоблення якої були виконані під керівництвом Тропініна. Він також написав усі ікони, хоругви і плащаницю для храму.

"Дівчина з Поділля". Автор – Василь Тропінін


1886 року – педагог, етнограф, краєзнавець Олександр Кривицький, що народився у селі Дзигівка (нині Ямпільського району Вінницької області). Закінчив Вінницьке реальне училище, педагогічні курси у Санкт-Петербурзі, склав екстерном екзамени на звання учителя російської словесності при Барському реальному училищі. Протягом багатьох років працював учителем у селі Озаринці Могилів-Подільського району. На початку 20-х років організував перший на Поділлі шкільний краєзнавчий музей. Спільно з учнями збирав фольклор, описував народний побут, колекціонував зразки народного ужиткового мистецтва, надсилав матеріали до «Словника української мови». Протягом 1931-1933 років працював директором Могилів-Подільського гірничого технікуму. За звинуваченням у неблагонадійності (як колишній член УСДРП) висланий до міста Сталіно (нині Донецьк), де працював у педагогічному інституті. 5 квітня 1938 р. заарештований, а 1939 року за звинуваченням в антирадянській діяльності засуджений до 3 років ув'язнення у виправно-трудових таборах.

1903 року – український кінооператор, сотник армії УНР Юрій Тамарський, що народився у селі Чернятин на Поділлі (зараз Вінницька область). Зняв в Україні фільми: «Млин на узліссі» (1927), «Нариси радянського міста» (1929), «Село Веселе» (1929), «Визволення» (1940). Емігрував з України 1943 року. У США зняв фільм «Шевченко у Вашингтоні» у співавторстві зі Славком Навицьким (1965). Брав активну участь у житті української діаспори у США.

1928 року – український педагог Марія Гринчик, родом з села Торканівка Тростнецького району Вінницької області. З 1957 року її життя пов'язане з Дніпропетровщиною. Вона працює інспектором обласного, потім міського відділів народної освіти. З 1959 року – директор загальноосвітньої неповної середньої санаторної школи-інтернату № 3 для дітей, хворих на сколіоз. В липні 1968 року їй присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В 1971 році восьмирічну школу-інтернат № 3 м. Дніпропетровська наказом Міністерства народної освіти України реорганізовано в санаторну школу-інтернат для дітей, хворих на сколіоз. Наукові доробки Марії Гринчук складають біля 30 праць.

1940 року – український вчений, доктор економічних наук Василь Рябоконь, що народився у селі Кузьминці Барського району Вінницької області. З 1995 по 1998 рік – член Комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, а з 1997 року – член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи. Заслужений діяч науки і техніки України. Отримав ордени Трудового Червоного Прапора (1971, 1986), «Знак Пошани» (1981), Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (1997), Почесна грамота КМ України (2005).

1970 року – український політик Олександр Старинець, що народився у Вінниці. Член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з травня 1999). З 2000 по 2003 роки – голова Української комуністичної спілки молоді та голова Спілки молодих соціалістів. Член ради акцій протесту, представник Громадянського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» для ведення переговорів з представниками режиму. З 2007 року – заступник завідувача секретаріату Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України. Є автором наукової роботи «Влада і молодь: особливості взаємовідносин в процесі демократизації українського суспільства».

Не забувайте вітати – Олександра, Олексія, Віктора та Павла!