Цього дня, 10 березня 1865 року, у Перемишлі під час першого шевченківського концерту вперше публічно виконали славень України.

Створення гімну розпочалося восени 1862 року, коли Павло Чубинський, спілкуючись зі студентами, вперше почув сербську патріотичну пісню. В її приспіві були слова: "срце бије и крв лије за своју слободу". Чубинському пісня сподобалася, він на півгодини усамітнився, а потім презентував готовий текст пісні «Ще не вмерла Україна», яку одразу ж виконали на сербський мотив. Всім присутнім її звучання припало до душі.

Текст блискавично поширювався серед українофілів. Проте вже за кілька місяців князь Долгоруков вислав Чубинського на проживання у Архангельську губернію «за шкідливий вплив на розум простолюду». За автором цінних рядків для пересічного українця наглядала поліція.

150 років пройшло з часу створення славня України, а він не втратив, не втрачає і не втратить актуальності повік. Його виконують під час офіційних заходів. З рукою на серці, з гімном на вустах ішли хлопці проти "Беркуту" в центрі столиці, а зараз — проти російської військової техніки. З прапором в руках та з гімном на вустах ішов майже рік тому Юлій Мамчур під прицілом "зелених чоловічків". Гімн — це та мелодія, яка дарує життя, це ті звуки, які гріють навіть на чужині.

Гімн України, разом із гербом та прапором — це частинка кожного з нас. Це вже генетичний код нації. Він загартований у вогні, поливаний із водометів. Його забороняли та запроторювали у концтабори. Але він живе і житиме.