Президент України Леонід Кучма 23 серпня 2004 року підписав Указ № 987/2004 «Про День Державного Прапора України». В цей день по всіх містах України на площах підіймають національний жовто-блакитний стяг. Всім відомо, що він означає синє небо та жовту пшеницю, якою так багата наша земля. Vlasno. info в День державного прапора України розкаже історію походження символа української незалежості.


Вперше жовтий і синій кольори почали використовувалися на гербі Руського королівства в ХIV-му столітті. Вони також використовувалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу.

Найуживанішими прапорними зображеннями були хрести, небесні світила та княжо-родові тризуби-двозуби. Древка були завершені наконечниками. Прапор Руської землі (Київської держави) був переважно червоний із золотим тризубом-двозубом, того чи іншого великого князівства, а пізніше хоругва Галицько-Волинського князівства – блакитна із золотим левом. Прапор Великого князівства Литовського у XV столітті був червоний з золотим тризубоподібним родовим знаком Гедиміновичів, а з XV століття в – червоний з зображенням білого лицаря на такому ж коні із золотою упряжжю, з мечем у правій руці і з блакитним щитом з подвійним золотим хрестом на лівому плечі.


У 1410-му році руські війська брали участь у битві під Грюнвальдом на боці Королівства Польського і Великого князівства Литовського проти свого давнішнього союзника часів Галицько-Волинського князівства Тевтонського Ордену. Польський хроніст Ян Длугош залишив опис хоругов військ із руських земель, які з'явилися на рать із хрестоносцями, як жовто-блакитні стяги.
Починаючи з ХVІ століття козаки Війська Запорозького використовували в невеликій кількості прапори-хоругви синьо-жовтих барв, а вже з 1710-х років синьо-жовті прапори почали переважати серед козацьких хоругв, такі прапори часто виготовляли з синього полотнища із вишитим на ньому лицарем у золотих чи червлених шатах та золотим орнаментом.


Гетьманщина користувалась у XVII столітті різнокольоровими прапорами, однак переважав червоний колір. У XVIII столітті стали переважати блакитні полотнища з золотими чи жовтими зображеннями гербів та частково інші ознаки, як небесні світила, зброя, постаті святих Михаїла, Юрія та інші. Лицева сторона полкових і сотенних хоругв і знамен була національною емблемою з зображенням козака у золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі, а зворотня — полковою чи сотенною емблемою відповідного кольору з встановленим зображенням.


Під час революційної «Весни народів» 1848 року Головна Руська рада у Львові відновлює використання герба Галицько-Волинської держави ХІІІ-XIV століття з зображенням золотого лева, що спинається на скелю у синьому полі, а як національні прапори широко вживаються стяги з поєднанням синього і жовтого кольорів. На початку ХХ століття під впливом поширеної в Німеччині практики для створення місцевих прапорів, певного поширення набув жовто-синій прапор. Тому до початку 1918 року вживалися обидва варіанти прапорів.

Вперше український синьо-жовтий прапор було вивішено над Львівською ратушею рано вранці 25 червня 1848 року. Майорів український національний стяг на ратуші недовго, всього лише кілька днів.


Надалі синьо-жовті та жовто-блакитні прапори використовувались у Львові на прийомах державних діячів, як наприклад Імператора Франца Йосифа I у 1851 та 1880 роках. В цей час підкарпатські русини, як тоді називалися галицькі українці, вже визнавали синьо-жовті кольори своїми національними барвами, що підтверджується збереженими історичними писемними згадками. В кінці XIX століття на державні і національні свята львівські міщани привселюдно використовували національні прапори в синьо-жовтих барвах.


Починаючи з 5 травня 1900 року в Галичині під синьо-жовтим прапором розпочинає діяльність українське спортивно-пожежно-руханкове товариство «Січ».


Поступово поняття про синьо-жовтий український прапор поширюється на закарпатські землі, а з початком масової еміграції українців у кінці ХІХ століття за океан – і на поселення в Америці. На українських землях, що входили до складу Російської імперії, де українофільський рух вважався царським режимом як ворожий і переслідувався, національні кольори почали утверджуватися лише після революції 1905 року в середовищі свідоміших верств населення.

Подальша публічна дискусія на цю тему на сторінках львівських і київських часописів у 1911-1912 роках довела історичну традицію синьої та жовтої барв не лише в Галичині, але й на Наддніпрянщині.

Вперше після Лютневої революції 1917 року українські синьо-жовті прапори публічно з'явилися в Києві, Одесі та Харкові. Протягом наступних тижнів відбулися маніфестації та інші заходи під українськими прапорами по багатьох інших містах України, зокрема в Харкові, Катеринославі, Чернігові, Полтаві, Сімферополі, Севастополі. Процес українського національного відродження охопив не лише етнічні території, але й регіони центральної Росії, Сибіру, Туркестану, Далекого Сходу та інші землі – скрізь, куди доля завела українських поселенців, репресованих чи військовополонених українці виходили на площі з синьо жовтими прапорами.


Українська Центральна Рада 27 січня 1918 року затвердила проект українського морського прапора, вироблений Українською Морською Радою складався з двох смуг, вгорі блакитна, внизу жовта; на верхній – золотий знак князя Володимира – Тризуб із хрестом угорі.


У 1917-1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави.


За поширеними легендами, прапором УНР ніби був жовто-блакитний стяг. Однак насправді протягом 1917 року в Україні порядок кольорів на прапорі не був остаточно усталений, хоча переважно використовували варіант з верхньою блакитною смугою, а з жовтою внизу. На початку 1918 року було затверджено низку морських і службових прапорів, на яких верхня смуга законодавчо фіксувалася як блакитна або синя.


За часів гетьманату Павла Скоропадського (1918 року), порядок кольорів не зазнав змін. Іноді помилково Скоропадському приписується «перевертання кольорів».

Аналогічний порядок прийняла й ЗУНР, проголошена в листопаді 1918 року, але верхня смуга визначалася як «синя», а не «блакитна».


Після повалення Гетьманату в грудні 1918 уряд УНР залишив прапор без змін, таким чином остаточно закріпивши теперішній порядок смуг. У 1920-му році верхню смугу, з огляду на низьку світлостійкість блакитного кольору, також почали вживати синьою.

Першим прапором УРСР, за керування Леніна, став червоний стяг з жовто-блакитним прапором у верхньому лівому куті. Та в 1919 році, з ідеологічних міркувань, прапор УСРР став мати тільки червоний колір з абревіатурою назви республіки, облямованою золотою рамкою.


У радянську добу зберігання синьо-жовтого полотнища вважалося злочином, а поява українського прапора у громадських місцях розцінювалася як надзвичайна подія. Органи безпеки докладали всіх зусиль, щоби виявити і покарати «антирадянські елементи». Патріотів за такі дії засуджували на два роки позбавлення волі. У 1950-1980-х роках органи КДБ регулярно повідомляли про вивішування стягу в населених пунктах України.

Найбільш знаменитий випадок стався 1 травня 1966 року. Уродженець Одеси майстер-сантехнік Георгій Москаленко та уродженець Київщини слюсар-зварювальник Віктор Кукса, замість скинутого і порваного червоного прапора, підняли синьо-жовтий над будівлею Київського інституту народного господарства.


Починаючи з 1989 року, синьо-жовтий прапор активно почався з'являтись. Він став одним з передвісників незалежності. Юрко Волощак, активіст Товариства Лева, вперше в Україні підняв національний прапор 26 квітня 1989 року на мітингу на честь річниці Чорнобильської катастрофи на площі Ринок у Львові.


Фани харківського «Металіста» з'явилися з жовто-блакитним прапором на стадіоні в Ленінграді (наразі – Санкт-Петербург) 23 вересня 1989 року.


Під час акції «Живий ланцюг» 21 січня 1990 року до Дня Соборності України вперше на території країни люди масово вийшли на вулиці з синьо-жовтими прапорами, які переважно самотужки шили вдома.


У місті Стрий Львівської області, 14 березня 1990 року у першому з українських міст, підняли національний прапор над будівлею міської ради. Це був перший прецедент публічного підняття українського національного прапора над офіційною радянською установою.


24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор, а 16 липня 1991 року в Святогорську на Донбасі над Сіверським Донцем активістами Донецької Крайової організації НРУ М. А. Тищенком та В. С. Білецьким було піднято синьо-жовтий прапор.

За офіційною версією, 23 серпня 1991 року після провалу путчу в Москві група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком. Якраз до цієї події і прив'язаний Указ Президента України, Леоніда Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004. Цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в фойє ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність.


А 4 вересня 1991 після триразового голосування і погрози Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту.

Український прапор 19 листопада 1997-го року вперше було розгорнуто на орбіті Землі українським космонавтом Леонідом Каденюком на борту шатлу «Колумбія» під час експедиції STS-87 на висоті 279 км над Землею.

Українська революція 2013 – 2014 років перетворила український прапор та загалом синьо-жовту атрибутику на символ боротьби України з «Русским Миром», Кремлем, російським імперіалізмом та іншими противниками української державності та незалежності.

Читайте також, День святої Ольги: історія свята та прикмети

Фото: history.archiv.ua