28 листопада Вінничина вкотре відзначатиме річницю Голодомору.

Вперше "День пам'яті жертв голодоморів" був встановлений указом президента Леоніда Кучми у 1998 році і мав припадати на четверту суботу листопада.

Голод чи Голодомор?

"Штучний голод", "навмисно організований голод", "Голодомор" — ці терміни вживалися на позначення акту геноциду українців комуністичною диктатурою. Під Голодомором мається на увазі штучно організований масовий голод, що призвів до багатомільйонних втрат у сільській місцевості Української СРР у 1932-33 роках. Але, якщо дивитися об'єктивно, то Голодоморів, вчинених радянською владою в Україні було декілька. Перший був організований у 1921-23, другий — 1932-33, а третій — 1946-47 років.

Найбільшою кількістю жертв і найцинічнішою політикою сталінської диктатури позначений Голодомор 1932-33 років. Вчений Станіслав Кульчицький дотримується версії, що кількість жертв була не менше, ніж 4 мільйони українців.

Розповідають свідки

Різні регіони, де проживали етнічні українці, відрізнялися і у відсотковому відношенні загиблих з 1932 по 33 роки. Так, за свідченнями Національної академії наук України, демографічні втрати були найбільшими в Київській області — більше 15—20% населення. Стільки ж приблизно втратила за цей період Вінницька область.

Дарина Аксентіївна Родіонова (в дівоцтві Матейко) 1920 р.н. згадує, що розкуркулювали їх з 1928 ро 1933 рік. Жінка народилася селі Садова Могилів-Подільського району Вінницької області, закінчила там чотири класи, а потім довчалася в сусідніх Сказенцях.

— Село наше було велике — 350 домів. У 1928 році заснували колгосп імені Сталіна, — говорить жінка, — Зганяли людей, а незгодних відсилали до Сибіру. Літо 1932 видалося теплим, без посухи. Голод був страшний. Люди з голоду пухли і падали по вулицях, вмирали, під заборами трупи валялися. Нікому було прибрати, сил не мали. Мої всі рідні вижили. Варили кропиву, буряк, лободу, іноді зерно їли. Активісти, що відбирали зерно, ходили по хатах, перевіряли, хто, де і як себе почуває.

Селяни здають хліб у Баришівському районі Київської округи, 1930 рік


Одною з областей, де від голоду постраждала трохи менша кількість українців була Сталінська (сучасні Донецька та Луганська області). Це у відсотковому відношенні. Якщо взяти щільність заселення сільської місцевості, то загиблих в деяких районах була надзвичайно багато.
Марта Вікторівна Дрищенко 1925 р.н. не запам'ятала самої Колективізації. Народилася в селі Олександрівка, Мар'їнського району Сталінської області. Усвідомлення того, що голод був штучний, пронесла крізь все життя, розповідаючи про це дітям, онукам і, навіть, правнукам.

— Коли мені було вісім років і в нашому селі розпочався голод, ми тоді бігали на поле і збирали колоски, — розповідає жінка, — Нас могли заарештувати, але сторож був добрий, ганяв нас, щоб ніхто не доповів. Не було м'яса, але ми ловили ховрашків і їли їх. В нашій родині було вісім дітей. Дві мої молодші сестри голоду не пережили. Іноді діставали картоплю, їли її з лушпайками, а як була зайва, то саджали її по посадках.

Причини і наслідки

Історії від свідків одного з найближчих злочинів проти українського народу, стверджують, що одне і те явище повторювалося в різних частинах країни. Цьому злочину передували Колективізація із примусовим запровадженням колективних господарств. Вони мусили здавати державі від чверті до третини зібраного врожаю. На фоні масових, подекуди збройних акцій селян проти грабіжницької політики, посилювалося бажання влади здобути контроль над всіма групами населення в Україні. Комуністична диктатура вважала, що може підточити спротив українських селян колективізації, впровадивши штучний голод. Це позначилося і на свідомості українців, адже національність визначала "зацікавленість" людиною відповідними органами. Масова русифікація стала можливою, як масове явище саме після Голодомору. Усвідомлення цих чинників зараз, в першу чергу молоддю зі Сходу України допоможе змінити бачення майбутнього нашої держави. Бо без пам'яті про минуле, його не може бути.

Головне фото: restplace.com.ua