Незмінною складовою радянської внутрішньої політики залишалася боротьба із релігією. Тільки під час Перебудови про святкування Різдва вже відкрито писали в газетах. Але так було не завжди.

До Другої світової війни в Радянському Союзі було репресовано чимало релігійних діячів. Заборона на публічне святкування Різдва Христового діяла також багато років після війни. Звісно, поступово комуністичний режим став менш принциповим у питанні християнських свят. Однак, у побуті продовжували чітко діяти неоголошені правила поведінки, за які людина могла отримати звільнення з роботи або декілька років таборів.

Замість традиційних для українського народу зимових свят: Різдва Христового, Святого Василя вводилося обов'язкове святкування Нового Року. Цим влада намагалася відволікти людей від інших свят, змусити їх забути власні традиції. Проте так було не завжди.

Під час німецької окупації 1943 року на Вінниччині в селі Велика Ростівка німці відкрили церкву. Про це Vlasno.info повідомила пенсіонерка Віра Мортко, що народилася у 1928 році.

— Тоді я у 15 років і охрестилася, бо німці погрожували, хто не хреститиметься, того заберуть на роботи до Німеччини, — розповіла Віра Мефодіївна. — Раніше приходилося ходити до церкви аж у сусіднє село. До окупації влада змушувала святкувати Новий Рік, а Різдво, навпаки, забороняла. Боже, борони, перед кимось виявити, що збиратимешся з родиною на Святвечір. Ніяких обрядів і колядок не дозволяли проводити до війни в нашому селі.

Пожвавлення релігійного життя українців було частиною вже нацистської окупаційної політики. Таким чином німці намагалися імітувати лояльне відношення до українських національних традицій. Також політика власного режиму протиставлялася безбожницькій радянізації.

— Звісно, що німці теж мордували людей, забирали на примусові роботи, забирали харчі, — продовжує розповідати жінка. — Проте геть усе не забирали, як комуністи, тому люди на Різдво мали всі необхідні продукти для столу. Ходили потім і колядувати всім селом. Поки за рік не повернулися радянські війська і знов змусили святкувати Новий Рік.

Іншу історію святкування Різдва під час війни розповів голова військово—мисливського товариства Вінниці Ігор Троян.

— Моя бабуся Ганна розповідала, що раніше Новий Рік у селі ніколи ніхто не святкував, — говорить Ігорь Васильович. —Такого свята для людей не було, на відміну від Різдва. Бабуся моя походила з багатої середняцької родини. Дід передбачив розгром села, тому відразу пішов до колгоспу. Вона, скільки її пам'ятаю, завжди молилася. В радянські часи це приходилося робити в коморі, щоб ніхто нічого не запідозрив. Ніколи не минала церковних свят, наскільки мала можливість, передавала народні традиції. Різдво, як значне свято, в її родині завжди намагалися святкувати напівтаємно.

Під час війни, коли дістати продукти було надзвичайно складно, батьки для дітей намагалися викроїти хоч щось смачне. Тому найбільше зимове свято перетворювалося в дитячій свідомості на світлий і смачний спогад. Таким є єдиний спільний для всіх "дітей війни" спогад.

Фото з соцмережі вконтакте