Леа Міа Кайофа приїхала до України трохи більше ніж два роки тому. Якраз тоді, коли в країні пройшла Революція Гідності, а на Донбасі почалися криваві сутички, повідомляє кореспондент Vlasno.info.
Так сталося, що саме у ті часи 26-ти річна жителька Південно-Африканської країни працювала медичною сестрою у одній з лікарень Намібії, а куратором там був лікар з України, випускник Вінницького медичного університету. Він і порекомендував перспективній колезі продовжити навчання в українському виші.
– Український медик був для мене авторитетом, – розповідає Міа Кайофа, – бо він насправді добрий лікар, дуже компетентний. Я б хотіла бути таким професіоналом, як він. Тому одразу погодилася. Разом з ним я навідала Київ, а потім він доставив мене до університету у Вінниці. Вдома я вже отримувала медичну освіту – впродовж 4-ох років вчилася в університеті Намібії, однак тут хочу освоїти професію оториноларинголога.
Через воєнні сутички на території України родичі жінки з насторогою зустріли її ідею оселитися у Вінниці. Близьких не дуже радували новини, які надходили з далекого для них краю, тому вмовляли залишитися вдома.
– У мене вдома залишилися батьки, бабусі з дідусями, брати та сестри. І коли я збиралася виїжджати, вони мене застерігали, що може бути небезпечно і слід бути обережною. Але я відповідала, що все одно їду навчатися. Для мене це теж був крок у невідомість, але я вирішила, що якщо хочу досягти своєї мети стати хорошим спеціалістом, мене ніщо не повинно зупиняти, – усміхається студентка.
Через рік життя у Вінниці Міа Кайофа запросила з Намібії до України свого однокласника Іпіто Тімотеуса. Юнак на той час уже встиг попрацювати медиком у Росії та Китаї, та вродлива землячка покликала його до себе. Іпіто погодився та вступив на ту ж саму спеціальність, тільки на молодший курс. І ось уже другий рік вони пліч-о-пліч. Разом тішаться снігом, якого ніколи не буває в Намібії, а також будують спільні мрії.
– Він тепер для мене і найкращий друг, і брат. Ми завжди разом. Коли приїхав, я йому в усьому допомагала, показувала місто, розповідала, що і де тут знаходиться. Зараз ми кругом ходимо разом. Я дуже часто раджу йому, як бути, щоб почувати себе комфортно посеред українців. А він мені в усьому допомагає. Ми мотивуємо одне одного дивитись у щасливе майбутнє, – ділиться Міа Кайофа.
Більше радіти життю молоді медики радять і жителям Вінниці. Мовляв, коли приїхали в Україну, були вражені, наскільки суворими є обличчя містян. Зовсім не такими, як вони звикли бачити вдома.
– У Вінниці люди зовсім не такі, як у нашій країні. Вони дуже організовані у всіх справах, які роблять. Вони більш серйозні. В Намібії люди більше виражають емоції. Вони ходять з широкими усмішками, вони жартують, не стримуючи свої позитивні почуття. Тут же люди з серйозними виразами, вони не веселяться направо й наліво, не жартують з оточуючими. Мої брати в Намібії працюють у банку та в великій енергетичній компанії, але вони не такі серйозні, як вінничани. Часом здається, що жителі Вінниці зосереджені на якихось дуже великих справах, – каже жінка.
Хоч більшість людей, з якими спілкуються Міа та Іпіто є вихідцями з Південної Африки, своє перебування у Вінниці вони вважать подарунком для місцевих жителів. Та додають – традиції та побут вінничан та намібійців дуже подібні.
– Ми настільки культурні, настільки тихі тут. Ми даруємо вам свій мир, і самі почуваємось тут комфортно. В нас вдома, як і тут, чотири пори року, а взимку морози до мінус десяти, в нас їдять дуже подібні харчі – картоплю, макарони, м'ясо. У Намібії вирощують пшеницю, моркву та фрукти. Ми з дуже миролюбивої країни, чого бажаємо і вам. Ми так само, як українці святкуємо Різдво та Великдень. На Пасху в Намібії також є смачні страви з м'яса та крашанки, а також багато пісень. Ми живемо за тими ж звичаями, як православні, тільки за іншим календарем, бо святкуємо Різдво 25 грудня. Але любов у нас спільна, – говорить Міа.
Після закінчення університету у Вінниці, лікарі мріють подорожувати та практикуватися у різних країнах південної Африки, а також у Японії та Китаї. Потім – планують повернутися у Намібію, щоб служити землякам.
– Наша влада оплачує більшу частину нашого навчання. І цей вклад повернеться сторицею, бо ті знання, які ми тут отримуємо, дуже цінні. Однак, важливі не тільки знання. А й життєвий досвід. Це далеко непросто. коли тебе оточують люди зовсім не такі, як ти. Жити без твоєї сім'ї та друзів, які у будь-який момент тебе підтримають, може тільки сильна людина, – каже Міа Кайофа і додає:
– Такі випробування роблять нас ще сильнішими, ми це відчуваємо. Але ми також вдячні українцям, бо з вами ми дивимось в майбутнє з більшою надією.
Фото Оксани Тупальської
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter