Офіцер-майор у відставці жмеринчанин Юрій Лимар єдиний в Україні створює картини методом інтерсії – дерев'яної мозаїки, повідомляє кореспондент Vlasno.info.

– 16 років тому вийшов на пенсію й вирішив нарешті зайнятися улюбленою справою. Згадав техніку гравірування й почав «вишивати» картини деревом по дереву. Спочатку брав журнали для вишивання у дружини, по тих малюнках розкреслював дошку й створював подібні картини. Зараз можу зробити копію навіть із фотографії. Спочатку ділю на клітинки по одному квадратному сантиметру, потім розграфлюю дерев'яне полотно й починаю творити, – розповідає майстер.

У шкільні роки майстер міг за одну ніч переробити практичні роботі всім однокласникам.

– З дитинства люблю малювати, в юному віці почав захоплюватися кресленням. Хтось захоплюється фотографією, хтось природою, а я точними лініями. Люблю слухати музику, відчувати звуки. Часто на конкурсах грав на досить цікавому інструменті, як домра. Хотів поєднати своє життя із архітектурою або музикою, але батьки виріши, що піснями себе не прогодуєш, тому віддали мене в математичний клас, а потім до військового училища, – згадує Леонід. – Перший рік не мав навіть, що робити на тих парах, бо все знав. Викладач вищої математики взагалі звільнив мене від навчання й поставив мені оцінку автоматом. Тоді я мав багато вільного часу й почав відвідувати гурток графічного малювання. Оволодів для себе олівцем зовсім по-новому, як художник.

Юрій Лимар служив у армії ще за часи радянського союзу, тому мав можливість об'їхати «половину світу». Найбільше згадує роки проведені в Монголії, Грузії та Азейбаржані.

– В 21 рік потрапив у Монголію на кордон із Китаєм. Страшнувато було, але окрім навчань можна було спілкуватися з місцевими жителями. Одного разу побачив, як маленький монгольський хлопчик робить на дереві цікаві візерунки. Брав одне дерево, вирізав з нього різнокольорові смужки, ділив на квадратики й з них наче мозаїкою викладав картину. У вільний час почав освоювати цю техніку, питався порад в місцевих й додавав щось своє, говорить – Лимар. – У Грузії відвідував студію військових художників, де вчився правильно передавати кольори й розділяти поверхню й предмети. Брав марки із листів, які мені пересилали рідні й «переносив» їх на дерево. Там відбулась моя найперша виставка, де люди побачили перші чотири картини.

Картини виготовляє із відходів меблевого підприємства, які митець привіз із Азейбаржану двадцять років тому. В наявності має всі відтінки дерева від світло рожевого до темно червоного й коричневого.

– Над виготовленням однієї картини працюю від двох тижнів до двох місяців, в залежності від складності роботи. Найважче передати погляд, його інколи переробляю по-чотири рази, то тінь не туди падає, то відтінок не підходить, – каже майстер. – Почав виготовляти друзям подарунки авторські, вони в них роками висять на стінах. Найперші подарунки зробив для тещі та мами: картини із портретом Тараса Шевченка. Але найкращі роботи не дарую нікому, присвячую їх своїй коханій дружині та донечкам. Таких робіт маю сім.

Після того, як Леоніда перевели в Жмеринку, він почав оформляти іконостаси та вівтарі у церквах та капличках. Займається цим й досі.

Фото надав Юрій Лимар