У селі Жаболівка, що на Вінниччині 44-річний Роман Тринос вирішив відродити ковальську майстерність на Поділлі. Цікавими майстер-класами та виступами заохочує молодь спробувати себе у цій справі. Сам чоловік освоїв ковальське мистецтво впродовж кількох років й навіть має учнів, які працюють на відомих підприємствах України та Польщі, повідомляє кореспондент Vlasno.info.
– Мистецтво ковальства несправедливо забуто в нашій області, більшість людей навіть не знають, що метал «бурлив у венах» наших предків. Кожен чоловік міг викувати все від ножа, до брами. В деяких селах східної України навіть обряд весілля обов'язково проходив в кузні, – розповідає Роман. – На жаль сьогодні, багато чоловіків жодного разу в житті не тримали навіть ковальського молота, а деякі не можуть забити цвяха в дерево. Тому вирішив проводити такі майстер-класи, в яких кожен може приїхати й спробувати себе в ролі коваля й викувати щось собі на згадку. За бажання, можу виїхати на весілля, де пара молодять на вулиці скують розпечені металеві серця.
Роман закінчив сільськогосподарський технікум, вчився дуже добре, тому й залишився там працювати майстром. Писав дисертацію по переробці зерна. Ще до китайців разом із командою розробили та запатентували мотоблок та міні-трактор. Коли почалась перебудова 1990 року пішов «на вільні хліба».
– Все життя прожив у Вінниці. У містівсе так дістало, що захотілось спокою та затишку. Чотирнадцять років тому купили з дружиною ділянку землі в селі неподалік від міста. Перший рік почали вирощувати картоплю та огородину, але бізнес не пішов. Потім вирішили зробити майстерню з ремонту сільськогосподарської техніки, але в нашій державі це зробити дуже важко. Розпочав виготовляти якийсь дріб'язок по-господарству, – каже коваль. – Одного разу знайома підказала ідею – відкрити цех з виготовлення ринв та дачних умивальників. На моє здивування, бізнес пішов дуже добре. Майже вісім років орендували з дружиною приміщення, в якому я з працівниками виготовляли різні металеві вироби для дому. На жаль, через підвищення долара цех довелось закрити.
Останні кілька років, паралельно з роботою, Роман починав освоювати справжню ковальську майстерність. Найпершими викував тещі двері.
– Коли закрили цех, я з головою подався у ковальське ремесло. Почав виготовляти на замовлення церковні поминальні столики, підсвічники та панікадила. Завжди коли роблю щось для церкви – відчуваю величезне задоволення. Якщо до мене підходить священик й просить допомоги, то відкладаю всю роботу й повністю займаюсь його замовленням, – каже Роман. – Пам'ятаю, коли в мене замовили величезну люстру– панікадило, там треба було не так кувати, як зварювати, а електроди мають дуже не приємний запах. То поки я її варив, дим весь час пах мені церковним ладаном.
Разом із дружиною Роман мріє створити маленький еко-дворик, в якому кожен міг би погрітися на грубці, послухати, як тріскають дрова в каміні, повчитися кувати, вишивати так, як це робили наші прадіди.
– У майбутньому хочемо створити ковальський виставковий дворик, де будемо показувати не лише українських майстрів, а й ковалів із країн Європи. Щоб люди могли приїхати до нас, повчитися кувати, пекти хліб та вишивати. Треба, щоб діти ніколи не забували таланти, якими володіли їхні предки й замість того, щоб деградувати за комп'ютерними іграми, розвивалися тілесно та духовно, – додає Тринос.
Син Романа перейняв ковальську майстерність й зараз працює на одному з кращих ковальських підприємств у Львові.
Також майстер дозволив кореспонденту спробувати себе відчути ковалем й дозволив викувати підкову.
Фото Мирослави Слободянюк
Додати коментар
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter