Християнське видання «Узник» виходить в 11 країнах світу, а його головний редактор – довічно засуджений Ігор Трубіцин відбуває покарання у вінницькій тюрмі. Як працювати у несвободі та чому керівництво установи з виконання покарань заборонило користуватися засудженому смартфоном чи ноутбуком, які необхідні йому для професійної діяльності – дізнавалася кореспондент Vlasno.info.

Смертну кару за вбивство змінили на довічне позбавлення волі

У минулому Ігор Трубіцин займався бізнесом, мав сім'ю. У в'язницю потрапив 22 роки тому в «лихі 90-ті».

– Із вкрай вимушених обставин я скоїв убивство двох представників фірми-конкурента. Суд не захотів об'єктивно розглянути всі деталі трагедії, що сталася, і я отримав смертний вирок. Коли вже був у камері смертників, напередодні Різдва я звернувся до Господа та щиро покаявся у скоєному злочині.

У 2001 році змінили Кримінальний кодекс України, скасувавши смертну кару. Ігорю Трубіцину змінили міру покарання на довічне ув'язнення.

За 100 доларів у місяць домовився із керівництвом в'язниці

Ідея створити видання з'явилася у 2006 році, але знадобилося цілих шість років, аби підібрати команду однодумців та засоби для реалізації проекту. Залишалося лише домовитися із керівництвом тюрми про співпрацю.

– Мені сказали: плати – і будеш працювати. Так і почалася моя редакторська діяльність, із щомісячною проплатою адміністрації встановленої ними суми у розмірі 100 доларів у місяць за свою роботу, – згадує засуджений.

Із весни 2012 року по осінь 2015 року усю свою журналістську діяльність Трубіцин здійснював через смартфон: підбирав матеріали, редагував їх, створював PDF-файли для верстки тощо.

Фото Людмили Кліщук

Помста за викриття корупції?

Але восени 2015-го кількох співробітників тюрми арештували за корупцію, тривало досудове розслідування, справу передали в суд. Потерпілим у ній фігурує Ігор Трубіцин, який переконаний, що саме у зв'язку з цим нинішнє керівництво в'язниці вставляє йому палиці в колеса.

– Після арешту колишньої адміністрації у 2015 році у мене вилучили смартфон та модем, за допомогою яких я здійснював свою редакторську діяльність, а співробітнику бібліотеки у в'язниці заборонили поширювати видання. Лише після моніторингової перевірки бібліотекарю знову дозволили поширювати газету. Видання визнане на міжнародному рівні як одне із найпопулярніших видань, а від самих начальників інших колоній та тюрем приходять у редакцію офіційні подяки-відгуки про користь мого видання у соціально-виховній роботі зі спецконтингентом, – розповідає Ігор Трубіцин. – Мені кажуть, що ноутбук, який є моїм безпосереднім інструментом для роботи, заборонений чинним законодавством, тому я працюю із матеріалами, роздруковуючи їх.

Пішли в суд

Але відстоювати своє право на працю засуджений вирішив у суді — його адвокат Володимир Саушкін подав позов до вінницької установи із виконання покарань, аби його підзахисному таки дозволили користуватися технічними засобами. Але суд відмовив. Скаргу на це рішення розглядав Апеляційний адміністративний суд, однак рішення першої інстанції залишив у силі.

– Дивує те, що у камерах інших ув'язнених таки є ноутбуки, а у тих, хто працює із деревиною, скажімо, навіть є колючі та ріжучі предмети. Трубіцину потрібен інструмент, на якому він міг би працювати протягом робочого часу з 8 до 18 години, – зауважує адвокат.

Закон гласить: комп'ютерна техніка заборонена у тюрмах

Представники установи виконання покарань на судовому засіданні зазначили, що у Кримінально-виконавчому кодексі України прописані правила внутрішнього трудового розпорядку установ. Згідно чинного законодавства, засудженим заборонено використання технічних засобів зв'язку.

– Він може писати та отримувати паперові листи, скористатися комп'ютерним класом установи чи займатися якоюсь іншою роботою, – пропонують пенітеніарники.

Засуджений каже, що працювати у комп'ютерному класі тюрми неможливо, бо техніка застаріла та зависає.

11 країн та Адміністрація Президента читають газету довічно засудженого

Газета виходить у 11 країнах: США, Канада, Ісландія, Німеччина, Чехія, Естонія, Молдова, Білорусь, Росія, Казахстан. Отримують видання і в Адміністрації Президента, Верховній Раді України, Міністерстві юстиції.

Тексти до номерів пишуть, крім журналістів, і церковні пастирі, вільні люди і засуджені, учені, юристи.

– Моя журналістська діяльність допомагає мені відволікатися від сірих тюремних буднів. А оскільки я зранку і до вечора завантажений своєю роботою, тому мало уваги звертаю на те, як гримають двері сусідніх камери чи, інколи, кричать на когось у коридорах охоронці. Моя робота стимулює мене жити, особливо тоді, коли бачу позитивний результат. Через свою газету я хочу вберегти людей від зла, – підсумовує Ігор Трубіцин.

Наступна інстанція, де довічно засуджений планує відстоювати своє право на повноцінну працю — Європейський суд із прав людини.

Головне фото: YouTube